Відьма

Kerrigan

У відьми у волоссі заблукало сонце, В її очах замерз холодний сум, Ніхто з людей не знає хто це, Ніхто не знає тягаря глибоких дум. Вона блукає мовчки серед хащів, Шукаючи загублену себе, Вона збирала душі самих кращих, А де її душа? Ніхто не знає де... Їй місяць знову шепче мантру, А зорі в небі пишуть шлях, Так мало часу залишилося до ранку І місяць носить зорі на руках Тягар знання до смерті буде нести, І тільки ніч приховує печаль, Як тільки місяць зорі встиг замести І відьма заховалася у даль... Куди пішла? нікому не дізнатись, Мабуть в країну, де сховалась ніч. Що сталося? - Нікому не спитатись, Не зняти тягаря з вузеньких пліч Одна вона побачить морок душ, Приховані, лихі думки, Та шепче вище хтось - не руш Такі ці люди вже роки - віки... Таке життя, нічого не змінити, І кожен обирає сам свій шлях, Всі ладні краще в темряві прожити, Не бачити сміття в своїх думках...

2018-09-17 20:43:17

2

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

5562

Приходи (RU-UA)

Ай

Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.

42

3

1925