Чорна кішка

Kerrigan

(18+)
По грязній дорозі іде чорна кішка Вона заблукала і йде у пітьму, Її не шукають, її не питають Куди вона зараз іде і чому. Її хтось спитав: чому така чорна Мабуть і в душі у тебе пітьма, Мабуть в тебе серце гидке і потворне, А кішка мовчала й гуляла сама. Її зневажали дворові собаки, На неї плювали, її прокляли, Та слів не почули від неї ніяких, Назавжди залишившись такими як були. Вона вже давно зненавиділа сонце, Вона загубила себе у пітьмі, Вона вже давно зачинила віконце, Яке вело світло у поламаний світ. Вона довіряла лише своїй зірці, Яка вела її у пітьмі, І їй не потрібне одобрення інших, Її доля гуляти самій по собі...

2018-09-17 20:14:53

Інші вірші поета

Ніч Чи вмієш ти? Відьма

Інші поети

Владислав Мірошніченко

@Vladislav_Miroshnichenko

Людмила Скрипко

@liudmyla_skrypko

Merlin911

@garovan321

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

2162

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12007