...
А в тебе настрій, як Маріуполь, такий міцний, неначе сталь. Ти як граніт, стоїш у бурі, ти бачиш той суцільний жаль. Я пам'ятаю ті записки, і голос твій десь в глибині. Я пам'ятаю твої очі, наскільки добрі ті були. Я пам'ятаю твої рани, твої слова, підвали ті, в яких сиділа ти самотньо, під час тривоги і війни. І кожен день, неначе вперше, писала кілька слів мені про те, як любиш, як ти бачиш, і як нам добре не самим. Без тебе в мене в серці пусто, тепер самотня знову я. Якби лиш смерть тебе не взяла... була б щаслива знову я.. І хай самотній Маріуполь покриє знову білий дим, з отрутою, що зайшла в очі від окупантів без душі, я пам'ятаю так і досі усі твої добрі слова, я не хотіла так прощатись! Твоя душа.. десь повз пройшла? Я відчуваю, що ти поруч, ти коло мене, — вірю я! Наскільки слів цих бракувало, тож знай, що тебе люблю я.
2022-10-19 18:08:05
11
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Антон Шаталов
Чомусь після 24 лютого, я почав частіше розповідати близьким, що вони мені дорогі
Відповісти
2022-10-30 17:29:03
1
Ластівка
@Антон Шаталов люди починають цінувати те що мають тоді, коли розуміють, що можуть втратити
Відповісти
2022-10-30 17:50:18
Подобається
Схожі вірші
Всі
Тишина ночного неба
Полный город одиноких улиц И фонарики вокруг в глазах горят В темноте стен полыхает ветер молча , Сцены шелеста теней играя без конца ... Мнимость разных звёзд по небу Освещает путь ко царству сна Тем , кто в глубине ночи не встретил , Свой покой без тучь мыслей сполна ... Тишиной ночного насладиться неба , Рано или поздно станет легче слов ... Без ответов улетят запреты Давних чувств и всех тревог Звук сверчков дополнит кредом Пейзаж сердца споведь звёзд , Лишь о том , что дни болело От полных будней забот
46
44
3103
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1771