Правосуддя

Ластівка

Чи відбере-но в тебе душу правосуддя? Чи втратиш серце ти, зізнавшись у брехні? Чи ти такий верткий, наче вода, що вже давно була в душі твоїй? А ти мав знати, мої чаші повні, терпіння мало, часу обмаль в нас. А я в очікуванні сповіді твоєї на сірім троні убиваю час. Із келихом вина, багато фруктів, кімната сіра, наче кам'яна. А чаша в центрі залу майже повна, як символ часу, що тікає в нас. Чекала правди, чую нові побрехеньки, як жалюгідно чути це із твоїх уст. Я ж думала подарувати йому спокій, та це багно лилося з його уст. А як сумнівно, віриш собі сам? Бо гра ця йде у шлях надто далекий. І замість правди у брехні й незгоді втратив час. Тобі не вірить більше тут ніхто, жодна душа цього живого світу, а правосуддя, як той чорний кіт, таїлось тихо за спиною в тебе, вбитий.

2024-05-10 13:29:16

Інші вірші поета

Сіро-білий вірш Підеш ти, козаче Just my eternity Чи це душа твоя, поляку?

Інші поети

Dashasafin

@Dasasafin

Роман Тихий

@volodimir_romanenko

Rojda Esra Yargı

@kamisiva

Схожі вірші

Всі

Печаль прячется в словах

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Полны отчаяния слова Достигли й душат вдруг меня Не знаю дальше как мне быть И стоит ли их отпустить Всю грусть ,что прячется внутри Пусть заберёт с собою дни А шоколад утешет впредь Всё горести уйдут под дверь Но чувства ,что живут внутри Не скроешь с время позади Ведь вырвуться с оков груди Их не сдержать нечем увы ... Как не было мне тяжело Я не смогу забить их льдов И холод тот , что тронул весь Согреть не сможет даже лесть...

4564

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12184