Така вона моя Любов
(18+)
Любов це така штука Яка приносить лиш безвихідь Любов це пекельні муки Що спотворюють наш світ Любов це почуття Яке знищує нас з середини Любов це така штука Яку ніколи не пізнаю Колись закоханість була Та її розбили й знищили Всі ті кого можливо я любила Тепер у моєму серці Лиш одна розруха Одна лиш темрява в мені Пітьма і злоба там у серці В душі моїй одна лиш злість І вже нічого не змінити Не поміняти на любов Зі зла добро вже не зробити Вже демона на ангела перетворити Стане не підсилу геть нікому Я злобне і колюче стерво А не лагідне і ніжне кошеня Я та яка не вірить у любов Не йме вже віри у кохання І хоть би хтось не намагався Це почуття вже мертве Любові вже не має у мені Я вже не знаю про кохання І більш уже не хочу  знати Мені вже без любові тої На світі що створила я собі Живеться легше й спокійніше Там за стіною снігу й льоду За полум'ям із пекла мого Так я стіну собі створила Відгородилася від всього світу нею Бо як інакше вижити мені На цьому злому світі Якщо цей світ розбив і знищив Мене він зруйнував і розтоптав
2021-03-08 12:37:55
3
0
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
4683
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12174