Набридло все...
Лео Лея
(18+)
Набридло все... Навколо пустка лиш. Йду по життю, змагаючись з собою. Де той кінець? Побачити б скоріш Завершення жорстокого двобою. Ти не зважай, не плачу, не стогну, А виливаю на папір весь трунок. Натягуючи болісно струну, Знов випікаю місячний малюнок. Вінок із фраз, кривавих і різких, Пускаю в ніч по річці Забуття. Уже нема й не буде, як колись, За здійснене в сумлінні каяття. Де повернути, щоб шляхом піти Через тернини до зірок? Так кажуть. Я хочу знову вірити й могти Усе здолати... Так, як букви ляжуть...
2021-09-15 10:27:43
13
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Лео Лея
@Павел Урбан Спасибо) мне нравится, как ты умеешь точно передать своё впечатление и прочувствовать прочитанный стих. У меня редко так получается. Буду учиться у тебя👍
Відповісти
2021-09-15 20:43:53
1
Павел Урбан
@Лео Лея учиться не нужно) Просто пиши от сердца, но пропускай через голову. И тогда всё получится🔝
Відповісти
2021-09-15 20:45:22
1
Лео Лея
@Павел Урбан Буду стараться)
Відповісти
2021-09-15 20:46:00
1
Інші вірші поета
Віршований каламбур... На злобу дня (саркастичний) Беззмістовний Кривавий бал
Інші поети
Creatore di poesie
@Creatoredipoesie
Любов Гаврищук
@lyubov_gavrishchuk
Схожі вірші
Всі
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3609
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11168