Заповітне побажання
Лео Лея
(18+)
Діждемось, що горітиме орда, Всі ті, що нас гнітили сотні років, Не вчать їх ні історії уроки, Ні їхні смерті. Але не біда. Чекаємо вогню цього щодня, Хай випалить усі імперські звички, Самих пошлем "до чорта на кулічки", Нехай ідуть - свідомо й навмання. Цього чекає весь нормальний світ, Бо вже дістали їхні закидони, Вони так часто плутають кордони Та блудять по землі вже стільки літ, Крадуть, ґвалтують, просто убивають, Бо їм сафарі, бачся, подавай, Та ще й терпи, мовчи і не волай! Ось прийде час, й не тої заспівають. Бажаєм вам, мокшанськії щурі, Своєю ж кров'ю вдало захлинутись, Піти, куди вас шлють, і не вернутись, Щоб ми змогли спокійно посміхнутись. А вам - зогнити у своїй дірі...
2022-10-11 07:18:36
12
0
Інші вірші поета
Подалі від буденності Особлива Це не вірш, а просто... щось)) Курчатко на долоні
Інші поети
Любов Гаврищук
@lyubov_gavrishchuk
Raven_Hair
@Raven_Hair
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14364
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11527