Подалі від буденності

Лео Лея

Ось я знову прямую у казку, щоб позбутися сьогодення. Десь дорогою спроба вкрасти смолоскипи гарячих слів, Бо коли промину всі пастки, що заховані так буденно, Відшукати потрібно касту незнайомих мені жерців, Щоби там розпитати дорогу й прямувати, не заблукавши. Та для цього ще із порогу залишити потрібно все, Бо яскраве, мов засторогу, я носила з собою завше, Щоб колюками, як від злого, захищати своє лице. Через гори, яри, кургани, спотикаюсь й прямую далі, Об каміння збиваю ноги, продираюся через ліс. Доки в мене наснаги стане я не здамся, хоча невдалі Обираю перестороги - без страху, нарікань та сліз.

2022-12-04 08:32:19

12

14

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (14)

Лео Лея

@Nadine Tikhonovitch Дякую за відгук💖

Відповісти

2022-12-11 01:15:41

Подобається

Воланд Дарсі

Чудові образи, і справді, якщо не уявляти подібного, то сірість буденного світу може поглинути цілком

Відповісти

2022-12-16 21:35:57

1

Лео Лея

@Воланд Дарсі Дякую, так і є)

Відповісти

2022-12-17 03:37:04

Подобається

Схожі вірші

Всі

Мої слова

Ай

Мої слова нічого не варті, але я більше нічого не вмію, Лише нестерпно кохати те, що згодом вб'є усі мої квіти. Те, що загубить мене і все, що я маю, викличе аритмію, Але віддам усього себе й обіцяю, що не буду жаліти. Бо завжди волів проміняти комфорт на більш вартісні речі. Запам'ятав назавжди: жалість до себе породжує лише порожнечу, Якщо життя чогось і навчило, то плести лише проти течії. Мої слова нічого не варті, але лунатимуть в тебе під вечір.

85

0

4154

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1171