Жахастик :)
Лео Лея
Живе десь у мене під ліжком жахастик, Зубастик, лапастик, хвостастик, вухастик. Він тихо сидить і чекає, щоб темно, Бо думає, що некрасивий. Даремно. Він добрий і милий, пухнастий щокастик, Душею тремтливий, мені помагастик, Він шкрябає щось там під ліжком, у тиші. Напевне, за мене ще вірші напише? І будуть творіння його всі пухнасті, Кулясті, м'якенькі, завернуті в щастя. Він тихо всміхатиметься і, мов миша, Іще не один теплий віршик напише.
2021-10-22 14:25:53
13
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Лео Лея
@Юлія РудА Дякую) 💖
Відповісти
2021-10-23 03:06:02
Подобається
Роман Тихий
Дуже м'якенький, кулястий, пухнастий вірш! Відчувається рука Помагастика.
Відповісти
2021-10-23 11:34:07
1
Лео Лея
@Роман Тихий Дякую) так приємно🤗
Відповісти
2021-10-23 19:25:41
Подобається
Інші вірші поета
Зім'ятий папір... Щаслива тепер Світ навпаки Так хочеться...
Інші поети
Ethanio Oberon
@ethanio_oberon
Схожі вірші
Всі
Чуточку внимательней
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !
40
5
1609
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10884