Наймогутніша сила
Людмила Скрипко
Всі розказують - жити важко, Що ні день, то нова халепа. Слухай серце своє уважно І все буде, повір, як треба. Коли хочеться скласти руки, Уперед йди, не будь малодухом, Нам ніщо так не сковує рухи, Як та мить, коли впав ти духом. Стережись брехунів підступних, Їх слова - прохолода в спеку, А насправді то страшні люди, Що зневіру несуть й небезпеку. Всі буваєм підвладні слабкості, Боїмося прийняти побачене. Не віддай своє серце заздрості І не бійся просить пробачення. А коли хтось душі обмерзлій, Де роками так морозно, сніжно. Усміхнеться відкритим серцем З неповторним тремтінням ніжним І зігріє замерзлу душу - Не кажіть, що так не буває. Щира посмішка кригу рушить, Душу світлою зберігає. Наймогутніша сила - віра. І це, знаєш, не завжди про Бога, Це про те, щоб знайти в собі сили І повірить в людину знову.
2021-11-19 06:50:38
5
0
Інші вірші поета
Заримоване дитя Чи світ без тебе існував? Танцпол Горе
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11445
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
84
2
3939