Не відпускай

Людмила Скрипко

Коли здається, руки оніміли І мліє серце, ніби чує - край. Згадай людей, які тебе любили, Ці спогади, як скарб оберігай. Коли танцюють пасадобль і танго Юрбою сумніви і непрості думки, Згадай добро, і білі крила янгол Розкине над тобою залюбки. Не відпускай того, хто серцю милий, Хто мотивує і вперед тебе веде І завжди пам'ятай - у тому сила, Хто не вагаючись, горою за тебе. Не відпускай із пам'яті моменти І бережи мозаїку життя, Любов й підтримка - кращі аргументи, З відкритим серцем кожен - мов дитя. Життя наповнюй сенсом, не вагайся, Бо ти один повік його творець. Не відпускай з життя моменти щастя І тих, хто віддає тепло сердець.

2022-02-12 06:49:18

Інші вірші поета

Душа Ранок, вечір, день Нічого нам життя не гарантує Рідні

Інші поети

Akah Moth

@AkahMothPurpleCarbone14

Mrs Monica L

@MrsMonica

Богдан Кухта

@bogdan_kukhta

Схожі вірші

Всі

I Saw a Dream

Ілва Стрілецька

I saw a dream, and there were you, And there was coldness in your eyes. I wonder what a kind of true Made you become as cold as ice. And later I looked back to get a sense This empty glance was hellish call of past. It used to be a high and strong defense Against the world, the pain and me at last. You looked at me, and peering in your soul, I felt so lonely, as something vital died. And that is what I fear most of all - That nothing gentle will remain inside. Inside of you. Inside of me as well. And nothing will be said to farewell.

102

16695

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

12325