Мене п'янять мої слова
Кирило Сорока
Мене п'янять мої слова Які я, ніби, прожива Громаді нашій промовля У ролі свята божества Його величності попа Добродію і пані, мова Така яскрава, кольорова Нестримна, вільна, веселкова Гірська потуга виняткова Води земного джерела Заллє вам все до молотка Відчуєте тоді, панове, панна Яка блаженна, окаянна Душа, особа вами звана Вертає ввечері жорна Думок, ідей, чого казна Що сновидіння пропада Зжере воно, ґаздине, ґазда Землі пороблені багатства. Представників живого царства Сусідів, кур, собак, скотарства Ворожок, небіжів, козацтва Холера, віспа подола Житло з любого матер'яла Цеглини, вапняку, метала Розм'якне з землетрусу бала Згорить сарай, згорить і зала Знесуть останнє опахала Заллє все начисто імла "Як врятуватися" пита? "Як врятуватися" не зна? Я все скажу ти тіки ша Спокійно сядь біля хреста Заплющ всі очі що ти ма Кишеню ліву виверта Правицею все те хапа До урни сип, вона свята 06.08.2022
2023-09-12 00:09:57
1
0
Інші вірші поета
Мовозбур Якщо я знайду тебе уві сні Мовозбур Тиша
Інші поети
Thomas Agud
@thomasagud
Схожі вірші
Всі
Дівчинко
Ай
Рятувати старі ідеали немає жодного сенсу, все сведемо до творчості або дикого сексу. Зруйнуємо рамки моральних цінностей, напишимо сотні віршів і загубимось серед вічностей. Наш голос лунатиме і поза нашим життям. Дівчинко, просто тримай мене за руку і віддайся цим почуттям.
103
16
4399
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11539