Мене п'янять мої слова

Кирило Сорока

Мене п'янять мої слова Які я, ніби, прожива Громаді нашій промовля У ролі свята божества Його величності попа Добродію і пані, мова Така яскрава, кольорова Нестримна, вільна, веселкова Гірська потуга виняткова Води земного джерела Заллє вам все до молотка Відчуєте тоді, панове, панна Яка блаженна, окаянна Душа, особа вами звана Вертає ввечері жорна Думок, ідей, чого казна Що сновидіння пропада Зжере воно, ґаздине, ґазда Землі пороблені багатства. Представників живого царства Сусідів, кур, собак, скотарства Ворожок, небіжів, козацтва Холера, віспа подола Житло з любого матер'яла Цеглини, вапняку, метала Розм'якне з землетрусу бала Згорить сарай, згорить і зала Знесуть останнє опахала Заллє все начисто імла "Як врятуватися" пита? "Як врятуватися" не зна? Я все скажу ти тіки ша Спокійно сядь біля хреста Заплющ всі очі що ти ма Кишеню ліву виверта Правицею все те хапа До урни сип, вона свята 06.08.2022

2023-09-12 00:09:57

1

0

Схожі вірші

Всі

Чуточку внимательней

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Неудачная попытка быть тем, кого сложно обидеть , Рвя бурю за улыбкой проникших эмоций И наивность уже стала себе лишь противна , Все пытаясь понять всех за скрытой дорогой ... Мимо мчат незнакомые люди , И не кто тебя уже не осудит : Всем безразлично твоя лишь обида , И что слёзы пускаешь себе на морозе Может так будет даже на лучше Без различных ненужных вопросов , О том " Как ты ?)" Тебе хорошо ли" Или в этом нет больше смысла и вовсе ... Разве безразличие лучший способ оплаты За свои выражающие сердце бурю эмоций..? Может стоит быть чуточку внимательней , К тем кому помощь и вправду поможет !

40

8

2764

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12324