Ударом чаші провалитися до безодні

Кирило Сорока

Я розумію ваше слово Я розумію вашу думку Я розумію, що бажали ви сказать Я розумію все, щоб то понять Мені гірка вона, більш від полину Мені тяжка вона, для ноші за плечима Мені сумна вона, як я її зустрінув Мені вона здається, ніби у ві сні Клята поступка за перемогу Ударом чаші провалитися до безодні Забути сутність служіння Епікуру Встромити кинджал Прометею під реберця Ось чого не вистачає сучасному пройдисвіту Ось чому кожен мисливець бажає знати Ось чому невтомно шукає Персифону Жадібність, наруга, бушлати Гидко чути як калатає сердце у грудях Бачити боротьбу за життя гною в рані Сидіти поміж ветеранів розгублених Зростати разом із вирвою в хаті Кожна дія від зусиль нічого не варта Полізуть гуси до культури Гааги Здичавіє приватного сектору собака Гомін піде з-за сиру від сороки Не витримає бідолашний мрійник Меланхолія зжере його до п'ят. Чекати прямого наведення довго, Але нащо тоді йому сила волі? 20.07.2022

2023-09-16 23:16:05

1

0

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2302

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12268