Вірші
Між нами...
Між нами щось було — та ми мовчали,
Мов тіні, що тануть в півсвітлі днів.
Ми, наче доля, разом щось втрачали,
Але вуста мовчали — не розбивали слів.
У твоїх очах — тремтить надія,
А між рядків ховається зміст.
У кожній паузі — сповнена мрія,
Та ніхто не ступав на той міст.
Чи то був страх, що зупинив вітрила,
Чи доля грала в сяйві гірких сліз?
Між нами щось було — надія зникла,
І в спільній тиші втрачений весь світ.
Нехай цей час спалить все до коріння,
Та слід в душі залишиться, мов тінь.
Між нами щось було — німе кохання,
Що криком кликало нас у далечінь.
2
0
70
Відьма
Відьма в осінь ступає м’яко,
Тіні тануть, мов стерті сліди.
Вечір шепче таємно й лячно,
А вітри огортають світи.
Листя осені в танці кружляє,
Небо криє нічний оксамит.
Міць землі в її кроці грає,
І в мовчанні застигла мить.
Іскри в серці палають тихо,
Знає відьма старий заповіт.
Осінь каже з добром лихом ―
Про життя і вічний політ.
Місяць сріблом торкає руки,
І в очах сяє іскра чар.
Відьма знає: любов — відлунки,
Що знімають з душі тягар.
Осінь — символ кінця й початку,
В ній прощання й тепло долонь.
Він для неї — небесна згадка,
Що у мріях немов вогонь.
Сила вічна в серці палає,
Єдність душ і гармонія тіл.
Відьма в тиші ім’я згадає,
Саме так, щоб він зрозумів.
Осінь в танці з дощами кружляє,
В мить одну все зміниться знов.
Відьма знає: їх вальс не згасає,
Обійнявшись, станцюють любов.
2
0
72
Я та, що є
Я та, що є...
Серед тисячоліть блукаю.
Між стінами зірок йдучи,
У темряви полон ступаю….
Я та, що є...
Так, змінююсь із плином літ,
А біль у серці не вщухає
І зранена душа, як світ.
Я та, що є…
Торую шлях, сльозами змитий,
І серцем відчуваючи провину,
Крізь сни ясні і вічність плину…
Я та, що є...
Снігам наперекір і злим вітрам,
Словам, поглинутим дощами,
Й примарам, що постали поміж нами.
Я йду...
Іду до тебе.
3
0
124
Давай від всіх збудуємо стіну.
Давай від всіх збудуємо стіну,
замкнемо двері наглухо дубові.
Забудемо згадати про ціну,
Довіримось зухвалості любові.
Зрічемося дратуючих обмежень,
кордонів, що придумані не нами.
Позбавимося купи застережень,
згадавши прояв ніжності словами.
Давай сховаємось від всього світу,
і заблукаєм в простирадлах білих.
Дозволимо так вільно пізньоцвіту
Торкатись ніжно губ тих захмелілих.
Загубимо всі дні, вечері і сніданки,
Кохання шепіт в просторі нічної тиші,
В перервах - свіжа кава з філіжанки…
І байдуже, що б не сказали інші.
Давай від всіх збудуємо стіну,
замкнемо двері наглухо дубові…
3
0
93
