Тепер вони майже не розлучались. Хлопець прив'язався до свого супутника, і не хотів відпускати його ні на мить.
Лис все ще вихляв між деревами, обережно оминаючи темні стовбури, вивертаючись від листя. Юнак слідував за ним.
Тепер у хлопця не залишилось жодних сумнівів: звір знову хоче щось показати, але що?
Він здригнувся, мимоволі пригадавши минулі зустрічі.
І ось, лис привів хлопця до невеличкої галявини, оточеної зусібіч темними стовбурами. Придивившись, юнак помітив щось схоже на нору. Тільки він підійшов поближче, щоб уважніше оглянути вхід, як лис юркнув туди, зникнувши рудою блискавкою в темряві. Хлопець залишився сам.

— Ей! — крикнув він всередину, та відповіді не дочекався.

"Ну що ж, вибору немає" — подумав хлопець, ставши навкарачки. Нора була достатньо широкою, щоб він зміг там проповзти, якщо весь час пригинатись.
Приречено зітхнувши, юнак зігнувся та поліз.
Спочатку спуск здавався аж надто пологим, та він все продовжувався та продовжувався, поки хлопець не занурився у повну пітьму. "Я рухаюсь по серпантину" — промайнуло в голові.
Він все ліз і ліз, здавалось, цьому немає кінця. Та от, десь вдалині промайнуло світло, і хват темряви поволі слабшав, поки хлопець не доповз до кімнати. Вона була достатньо просторою, щоб стояти, а її земляні стіни віяли прохолодою. Посеред кімнати височів земляний горб, що здіймався до самої стелі, а зверху бігав величезний пацюк. Хлопець зітхнув: які ще дива покаже йому лис? Він давно вже перестав дивуватись, та подібні речі змушували мимоволі здригнутись.
Юнак поглянув на джерело слабкого теплого світла, що променіло кімнатою. В центр земляного горба був увіткнутий дерев'яний факел.
Хлопець пройшов кімнатою, розглядаючи кожну дрібницю, декілька разів обійшовши горб. Весь цей час лис стояв попід стіною, обабіч входу та вичікувально дивився на юнака.
Єдиним, що привертало увагу, був скелет, який розлігся біля іншої стіни. Хлопець подивився на довгий хвіст, продовгуватий череп, дрібні кисті. Схоже, колись він належав такому ж пацюку, як і той, що сидить на вершині.
Погляд юнака зупинився на правій кисті, що міцно зажала кресало. "Дивно, — подумав він: — може, це вона колись витесала полум'я, що освічує кімнату?".
Хлопець обійшов горб і придивився до факела — вогонь згасав, навряд чи його надовго вистачить. Він ще раз оглянув кімнату. Раптом його око привабив відблиск. Ставши навколішки, юнак розгріб землю, викопавши ще декілька факелів. Вони здавались покинутими, буквально вдавленими в землю, але ще могли палати.

— Ей, ти мене чуєш? — звернувся хлопець до тхора, але той навіть не поглянув на нього.

"Може, він мене не чує?" — подумав хлопець.

— Агов! Ти мене чуєш?! — надривався хлопець, та щур лише презирливо подивився на нього.

"Що з ним не так?" — думав хлопець: "Я ж лише хочу допомогти".
Юнак взяв один з викопаних факелів, і підніс його до старого. Вогонь плавно-плавно пригрів нове місце, і факел поволі займався. "Зараз запалає", — подумав хлопець, впевненим рухом погасивши старий об землю. Нове світло ще не набуло повної сили, і кімнату заповнила напівтемрява. У вуха вдарив різкий визг: щур завертівся на своєму горбі, видаючи пронизливі пискляві крики.
Хлопець впав на долівку, закривши вуха руками.
"Що з ним не так?", — питання весь час вирувало в голові.
Згодом факел розгорівся, а визг припинився.

— Так краще? — роздратовано спитав хлопець, але отримав у відповідь лише зневажливий погляд.

Хмикнувши, він обернувся до лиса. Той тихо підвівся, і зник у темному тунелі. Не промовивши ні слова, хлопець послідував за ним.