Скоро кінчиться історія моя,
Хоч знову я у полі рефлексій.
І строга правда як холодная вода
Бо Богу я присвячую свою війну стихій
Блаженні бідні духом заповідь нам каже,
Стержні металеві я точу смиренно,
Стежка ділить нас на вірних і несправжніх,
Незалежні від багатств здолають чорні терни.
Я посмію відректись від благ земних,
Темніє небо у котлі смертельної пустелі.
Протидія дії виділяється поміж други́х,
І сила в ділі дозволяє нам торкатись стелі.
Боротьба в мені породжує вогонь,
Слова́ багаття зігрівають в холоді пісків.
Жага пізнать творця і доторкнутися долонь,
Війна єднає чорне й біле внутрішніх світів.
У путь важку наважився кораблик,
Равлик
Пізнає пусту дорогу.
І нема нікого збоку,
Знову.
Кидає він виклик льодяним поривам.
Зрив в обрив.
І віра в силу миру
Сво́їх демонів і ворогів.
Велика купа із проблем
Складних дилем,
Гаряче масло кріпить лезо,
Мерзне тіло.
Разом з ним,
Колеса і залізо.
А душа твереза.
Тереза мати
Так була одразу
Вірная зараза.
Дух незламний,
нездоланний,
Обирає він страждати,
Варта, чи за грати, чи гармати.
Все одно,
Схиляє він чоло
Не дивиться назад,
І не шукає він порад.
На грудях є тату хреста,
На ступнях - " Отче Наш "
І сума помилок його важка,
Під звуки су́рми візьме свій реванш.
Він проповідник долі людства,
Заповіт синам майбутнім написав.
Не запобігти неможливо боягузтву,
Провідних ролей позбутись без підстав.
Нагряне розуміння, точиться надія,
І багряне сонце з'явиться на небі.
Нагальне відчуття нам скаже діять.
Щоб негайно повернутись на дорогу смерті.
Всі бажають лиш очищення й катарсису,
І винуваті особливо серед них.
Але ж не так багато тих кусків гірчицею помазаних,
Та винуватими вважаю я усіх.
Страждати обираю я сьогодні,
Сонні миті,
Горем ситі дні
Минулого,
Забутими не будуть.
Пам'ятати варто,
В порівнянні кращого себе будуєш.
Дує вітер,
Холод вікон,
І тваринки жалюгідні
Зариваються в пісок.
Замо́к
На ящику моїх гештальтів.
Шпальти прикрашатимуть хороші вчинки
І сльозинки
Щастя,
Трясця,
Відшліфований терпів наш Стус,
Ісус.
Наслав нам
Землетрус посеред біло дня,
Вода,
Холодна.
Їй кида́ю виклик.
Стихла
Спільная розпуста.
Заратустра.
Правду розказав,
Є істина
І Більше нам не треба.
Némo став я,
Тріщина
В переконаннях
Та бажаннях
Тісная труна,
Хоч воля зацвіла.
Із маргіналів побудована республіка,
Я живу відлюдником від публіки.
У прірву подивитись,
Мимохіть,
Пустіть
Мене в холодну річку,
хочу я напитись...