1. Тінь (Зачин)
2. Герой поразки
3. Ніхто нікого не знає (Присвячується всім, хто любить хейтити)
4. Самотній кораблик (Сон)
5. Ми всі однакові
6. Буду пошепки кричати
7. Колекція (feat. Сандра Мей)
8. Життєво важливі ідеали
9. Наївний ідіот 
10. Порожнє дзеркало
11. Агностик
12. Башта з карт
13. До серця я звертаюсь ( feat. Міріам Міест )
14. Війни
15. Секрети птахів (feat. Честер Фінч)
16. Обираю страждати
17. Nemo
18. Час я не боюся (Епілог)
17. Nemo
Феноменально-маргінальну епітафію поставлю я,
Монументально-кримінальний персонаж помер.
Історія моя - це шлях Молочний без кінця
Мій замок, складений на сто відсотків із химер. 
Якщо все те, до чого я прийшов, вам допоможе по життю,
За вас безмежно буду радий,
Монолог сей правда із самим собою я скоріш веду,
Такі, ви знаєте, собі воліють перш за все знайти пораду.
І початку задля кращого, наголошу я знов,
Не ангел білий, а безкрилий демон,
На спині на місці їх давно засохла кров,
Такий як всі, що пробирається крізь чорні терни.
Хоч відмінність наша в тому, що роблю я щирі спроби,
Шлях складний мене веде вперед в безодню. 
Я - кораблик мужній, не шукаючий опори,
Вірю, сенс наш подолать дистанцію Господню.
Путь важку тримав в пустелі бідний хлопчик,
Сумнівався він, що був вже справжнім чоловіком,
Без надії сподівався, простоя́вши купу беззіркових но́чей.
Ще тоді не знав різниці поміж досвідом і віком.
І злякався наче слон тієї миші, він несприйняття,
Винить його за це, вважаю я, не треба
Ви усі так само швидко відреклись від того відчуття,
І хочете щоб вас чекав зелений сад під небом
Крикнув хлопчик, прудко щучкою пірнув в кущі.
Хоча вони - скляний будинок і всього лиш карти.
Він полишив друзів й потім сам залишився в біді.
Камю і Сартра, Ніцше й Канта...
Істину які глаголили з книжок безсмертних,
Правду, ранить що сильніш за кулі.
До ролей коли доходить діло, він одразу характерник,
"Справжнього його у грі уже не буде".
— Так він думав, проживаючи життя мурахи у піску,
І дозволяла усмішка ковтати легше сльози.
Так хотів дихнути щиро, так хотів прокинутись від "сну".
Що не помітив він таблетку від туги під носом.
Зрозумійте, пестили його батьки з дитинства,
Мріяв хлопчик, що колись дістане синє небо.
Хоч і пестили, сказати треба, часто слабо й ницо.
Повпливало це на долю, як ефект Плацебо.
Знай, розчарування друге після болю почуття у світі,
Із бажань героя нашого мозаїку скляну складати можна.
Відчайдушно кликав сво́є " Я " у дзеркалах, лишаючи осколки биті,
Бо дивилася у відповідь чужа завжди у масці рожа. 
І звертався він до Бога й до людей, бажав отримати підказку від шаради,
Прайд з корабликів казав, що відповідь прийде сама.
Чекав хоча би знаку, не заради людства, тілько себе ради
Та головоломка тихо й скромно звалася життя.
Утік від снів тривожних про кораблика-відлюдника.
Відтоді страх спостерігав за ним у тишині,
Вдягався він на публіку не щоб здаватися хизунчиком,
А бо тому, що він боявся сам побуть на самоті
Розбите серце далі, далі зрада друзям і собі,
І про часи щасливого дитинства купа згадок
Заглушив тугу й дозволив самостійно розростатись в глибині,
Зібрання фарб, тугих джгутів, і білих масок.
Камені він розкидав в будинку скла, перебуваючи
У башті з карт себе закрив, прийнявши ідеали людства.
Тільки досвідом гірким слова його були не навчені.
Свому стержню металевому не був він слюсар.
Далі що? Апатія і лють на тінь, точніш на себе,
Путь свою пройти він, маючи кросівки, не спромігся.
Бо була та в дзеркалах, а в них фігура стерта,
Рухався весь час але назад, який би сон йому не снився.
Завітала поміч раптом. Так негадано й неждано,
Він чи то помер уже, чи то прокинувся від сну,
І дивне відчуття, емоції любові нездоланної.
Прийняв фінал свій після чого - вільно стрибнув у пітьму.
Наш хлопчик усвідомив те, що в темноті і є наш сенс життя,
Долаючи погане й зле, ми пробираємось до світла.
Через круг страждань веде людей страшна тропа,
Прийняти ми її повинні мужньо, без вагань, і стійко.
Як пташки щодня долають вибрики стихій,
Заради мрій проходять труднощі із кров'ю й потом,
Та вони не плачуть, а живуть постійно в боротьбі німій,
І мають сили повернутися назад, хоча також бояться неба гомін.
Як дерева, що стоять у лісі, міцно взявшись долу,
Мало знає хто із вас, але стоять для них - це теж нелегка путь,
Завдання їх - протистояння силі вітру знову й знову, 
Бо для цього Бог створив, заклавши чітку суть.
Як річка, що впадає в глибину безодні стрімко,
Товща вод, що в холоді реве, і точить мужньо скали,
Долі не цурається вона, звільнилася від меж і стінок,
Всі проблеми - це лише матеріал, аби дістатися до слави,
І не відьма ніч, колега вірна смерті,
Друга дозволяє нам життя відчути,
Перша - паливо, показує все " Я " і правду стелить.
Справжній друг наш після довгої розлуки.
Вітер теж не ворог, бо приносить сенс у пустоту,
Від нього відчуваємо ми страх й мороз по шкірі,
Холод на собі відчувши, точно скажеш: " Я живу ",
З річкою вони як Інь і Янь, як спільне, ціле,
Хлопчик йшов й прийшов, знайшов спокуту,
Що йому сказала, від проблем тікати - як цуратися буття, 
Най ера хитрунів і слабаків наводить тільки скруту,
Хибні дії більшості і масс також дають свої знання.
Багато сили знадобилось, щоби зрозуміти,
Люди теж стають пташками і звертаються до неба,
І цим хлопчиком весь час був я, самітник,
Вже на сотому рядку, він перевтілився у NEMO,
Немо я, бо віднайшов нарешті невідомий пазл,
Сьогодні виріс із комахи у людину,
Віра в зграю — це всього лиш мертвий казус,
В голові долав свій шлях я тяжко й без упину.
Немо серед натовпу, бо сам собі хазяїн вже,
Кораблик я самотній у реальності й у сні,
Як річка й вітер, смерть процесс, наздожене,
Та під кінець ви зрозуміли, війни всі точилися в душі.
Не знаю як закінчить я сей довгий вірш,
В самотності своїй ніколи не один, зі мною путь тримає тінь,
На серці, обіцяю я, не буде більше гірше,
По тропі невивченій піду і погляд кину вдалечінь.

© marco polo ,
книга «NEMO (Збірка віршів)».
18. Час я не боюся (Епілог)
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Н Ф
17. Nemo
О, цей особливий, однозначно.🖤 Пригадую його)
Відповісти
2023-08-24 10:21:18
1