ألمّ الحُب مُميت
سألني أحدُهمَ يومًا هل الحُب يُؤلم؟ فأجبتهُ قائلة: نعم يُؤلم ويُؤلم بِشدة أيضًا فَألمّ الحُب مثل الخَنادِق ويتم تصويبهَا على قلوب العُشاق فَالحُب ليس كلمات جميلة ولُطف وإحتواء فقط بل لا أحد يعرف معنى الحُب بدون تجربة شعور الإشتياق المُميت، يُؤلم بشدة عندما تنتهي جميع الحلول حتى يحصل العاشق على معشوقتهُ، عندما يتحد العَالم على تفرقتهُمّ وهم لا يعلمُون أن الآخر يتنفس هواء محبوبه، ألم الحُب أسوء ألم يشعره بهِ العاشق فَهو كَـبتر قطعه من قلبِك وأنت على قيد الحياة، يُؤلم بِشدة عندما يتعهد أحدهم لكَ بالبقاء للأبد ويتركك في منتصف الطريق وأنتَ العشق عمى عيناكَ فلا تستطيع السير بدونه، وأيضًا الحُب أقوى قوة في هذا العالم بأسرهِ فَقوة الحُب هائلة لا أحد يستطيع هزيمتها، نظرت لهُ وقال لي: لم أفهم شيء لقد تشتتَ، نعم يا سادة فَالحُب لا أحد يفهمهُ سوى العاشق الولهان الذي عندما ينظر لمعشوقتهُ تَلمع عيناه فورًا، الذي عند فراقها بسبب الظروف التي حكمت عليهم كأنها حكمت بالإعدام لهم، الحب إدمان يا عزيزي رغم ألمهُ المُميت. -مريم وائل "جميلة"
2021-03-16 18:16:21
2
0
Схожі вірші
Всі
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
2420
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12759