"مطر دموعي"
أجلس في شرفة منزلي ليلًا، كانت نسمات الهواء الباردة تداعب وجهي، فالشتاء على الأبواب يا سادة، وهو فصلي المفضل، كَم أعشق هذه الأجواء، شردت قليلَا ثم لاحظت تحرك السحب بسرعة كبيرة من شدة الرياح، كانت الرياح تجعل السحب تتراكم مثل الكلمات المؤذية التي تكون تراكمات بداخلي، تراكمات من حزن وألم وبكاء شديد، ولكن لا أستطيع إخراجهم، تتكون السحب يومًا بعد يوم مثل التراكمات بداخلي، وفجأة تعلن السماء عن سقوط الأمطار كَم أن المطر غزير جدًا مثل دموعي التي لا تتوقف عن النزول بكيت وبكت السماء معي بشدة أخرجت كل ما بداخلي كل الآلام التي تسبب بها الكارهين وكل البكاء بسبب كلمات قالها بعضهم بصفة أنها مزاح فقط، لقد هدأ قلبي الآن، ثم يظهر بعد انتهاء المطر قوس قزح وعندما أراه أبتسم فورًا وأنسى كل ما حدث وكل بكائي، ياإلهي أنا واقعة في حب هذا الفصل لأنه يشبهني حتمًا. -مريم وائل "جميلة"
2021-02-21 11:43:25
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
يُـــم يُـــم
إبداع حقيقيي 😭♥️♥️♥️👏
Відповісти
2021-03-04 19:28:07
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я і ніч
Поїзд падає в ніч. Це-останній ліхтар. Я і ніч. Віч-на-віч. То морозить. То жар. Ти вже, певно, заснув, Ти подушку обняв. Ти мене вже забув. В тебе тисячі справ Я від тиші глуха. Від мовчання німа. Я одна. Клич- не клич. Я і ніч. Віч-на-віч.
105
8
13198
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12309