"مطر دموعي"
أجلس في شرفة منزلي ليلًا، كانت نسمات الهواء الباردة تداعب وجهي، فالشتاء على الأبواب يا سادة، وهو فصلي المفضل، كَم أعشق هذه الأجواء، شردت قليلَا ثم لاحظت تحرك السحب بسرعة كبيرة من شدة الرياح، كانت الرياح تجعل السحب تتراكم مثل الكلمات المؤذية التي تكون تراكمات بداخلي، تراكمات من حزن وألم وبكاء شديد، ولكن لا أستطيع إخراجهم، تتكون السحب يومًا بعد يوم مثل التراكمات بداخلي، وفجأة تعلن السماء عن سقوط الأمطار كَم أن المطر غزير جدًا مثل دموعي التي لا تتوقف عن النزول بكيت وبكت السماء معي بشدة أخرجت كل ما بداخلي كل الآلام التي تسبب بها الكارهين وكل البكاء بسبب كلمات قالها بعضهم بصفة أنها مزاح فقط، لقد هدأ قلبي الآن، ثم يظهر بعد انتهاء المطر قوس قزح وعندما أراه أبتسم فورًا وأنسى كل ما حدث وكل بكائي، ياإلهي أنا واقعة في حب هذا الفصل لأنه يشبهني حتمًا. -مريم وائل "جميلة"
2021-02-21 11:43:25
3
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
يُـــم يُـــم
إبداع حقيقيي 😭♥️♥️♥️👏
Відповісти
2021-03-04 19:28:07
Подобається
Схожі вірші
Всі
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12076
Приходи (RU-UA)
Черничные пироги, молоко с мёдом. Приходи. Почитаю тебе стихи и раны замажу йодом. Буду исцелять поэтапно все твои трещинки и порезы, даже в твоё заледеневшее сердце, поверь мне, — смело полезу. Повір! Залізу без страху. Без жалю, не боячись. Бо наше розпалене вогнище змушує бути хоч чимось. І тільки не хвилюйся — ми не розчинимось. Ні одне у одному, ні у часі. Мы снова столкнёмся, неспособные противостоять этой связи. Истощенные, но в друг друге, нашедшие дом. Якщо не перше життя, то і не перший том. Не перший різновид мов у моїх віршах. Не найдёшь меня в жизни? Отыщешь во снах. За той дверью, где я нам в пирог добавляю чернику. Приходи. Мне одной без тебя здесь ужасно дико.
42
3
1842