...предсмертные стихи эстета

Эрик Семплоу

Я просто хотел умереть... чтоб в плоти не осталось души, чтоб скитаться немым в не глуши, среди пустоши мерзлых земель. Нищей тенью, в окружении людей, до разбитых лодыжек плясать, растеряв свои мысли в забвении. Я хотел бы отдать себя лени. Заболев на паралич идей. Пока юдоль за окном суетиться. Мне б проспать всю историю мира, революции, войны, границы. Я б хотел позабыть ваши лица. Быть далеким от рисунков и чтения. Жить в довольствие своему организму. Я б хотел потерять свое мнение, свое рвение, гений, харизму. Я просто хотел умереть. Поглощенный своим реализмом. Чтобы сердце, не рвалось с груди. Намекая на наивные чувства. Я б хотел умереть, в полпути. Не познав даже тайного смысла. Чтоб следы, мной протоптанных дней, были стёрты со снега ветрами. Я просто хотел умереть. В одиночестве. Сам. Но не с вами. Чтобы мать позабыла сынишку. А сестрёнка, не вспомнила брата. Чтоб грешки на могиле врунишки. Не открыли мне шага обратно.

2018-08-23 21:13:40

4

0

Схожі вірші

Всі

Хай буде так

Юлія Богута

«And in my hour of darkness She is standing right in front of me Speaking words of wisdom, "Let it be"» Beatles - Let it be Хай буде так. Прийми своє життя. Прийми негоду, біль і в серці рану. Прийми свою не вічність, як буття. Прийми, що у людей на тебе інші плани. І не кричи, не плач, коли летиш із неба. Земля тверда. Це так. Реальна. Не м'яка. Живи та не шкодуй. Так було треба. Можливо не тобі. Комусь. Чиясь рука. Ти витримав. Стерпів. Усі пройшов дороги. Ти не зламався, ні. Ти просто біг не так. Ти просто падав. Просто вірив богу, І довіряв не тим. Кохав не так. Хай буде так. Прийми, що ти один І залишайся сильним, що б не було далі. Життя лиш мить, в яку стікає плин годин. Лиш зайчик сонячний, ребро медалі. Бо що б не було - ти не вічний, ні. І те що має тут коштовність, там - згорає. Ти помираєш тут. Зникаєш на війні. Та пам'ятай - у смерті щастя аж ніяк немає.

38

4

4688

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

11238