17
Martin Wind
(18+)
Коли я умру, я не буду у раї чи пеклі. Коли я умру, мене поховають в землі, в дерев'яній коробці. Ніхто не проллє і сльозинки. Ніхто не прийде, бо не знає про те що я є, жив поряд з ними. Коли я умру, я нарешті спочину, Полишу страждання, думки і тривоги. Сяйну до небес, але впаду у море. Втоплюся у ньому ізнову, Порину із рибами в путь, Посягати новí, невідомі простори. Коли я умру, я не попаду Ні у рай ні у пекло. Бо для раю самовбивство – це зло. А для пекла занадто вже добре. Вбити лиш тільки себе, не образивши більше нікого... Не може у сироти бути хоч хтось. Хто по-правді жаліє, Хто по-правді гріє, У серці до нього любов.
2024-02-01 14:12:53
2
0
Інші вірші поета
15 №6 11 7
Інші поети
Cillaniee
@Callme_Cillaniee
Yunus Arpacı
@yunusarpc
Схожі вірші
Всі
"Письмо ушедших дней"
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.
43
17
2397
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11987