Зоряне фортепіано
У ясну ніч, на березі морському,
Сиділа дівчина й дивилася у вись.
Вона любила світ, і все, що є у ньому
Добра бажала, щиро сміючись.
З'явилось в небі зоряне фортепіано,
Що так тягнуло і лякало водночас.
Спустив кораблик місяць на піано,
Мовляв, сідай, поки ще не погас.
Вона вагалась, та усе ж - ступила
І він поплив по небі чорно-голубім.
А дівчина, мов зачарована сиділа
Поки кораблик не спинився перед ним.
Фортепіано сяяло сріблисто-біло
А клавіші просили : " Доторкнись!"
І потягнулася її рука несміло.
А розум каже : "Досить! Схаменись!"
"Не досить мріяти і марить неможливим?
Літати думкою у хмарах повсякчас?
Ти зрозумій : у світі нашому - немає дива!
А вірити у нього - всеодно, що тратить час!"
Та дівчина не слухала, вуста - всміхались.
Вона повірила, що це - не дивний сон .
Це чудо наяву. Думки здійснились.
Й вона одна доповнює оцей чарівний фон.
Рука торкнулась клавіші старанно
Й сплелась мелодія сумна...
Додався в ній акорд нежданно
Лилась із глибини душі вона.
Почався ніжний нотний зорепад,
Що здійснював бажання непомітно.
Гойдався місяць звукам в такт,
І вітер повівав привітно.
Не спалося в ту ніч художнику старому.
Він вийшов в ніч із чистим полотном...
Поглянув вгору в зачудованні німому...
Жива картина. Він це бачить. Це - не сон.
Полилась фарба по білім папері.
Закарбувалася назавжди ця чарівна мить,
Яку на завтра вже повісять в галереї
Але чи вірити в це - кожного життя навчить.
Та правду знать - судилося двом людям,
Які відчули справжнє диво на собі.
Які ніколи не зрівняють це з безглуздям
Й будуть плисти по віри джерелі.
2020-05-12 21:23:40
4
0