Зоряне фортепіано

Meri Veis

У ясну ніч, на березі морському, Сиділа дівчина й дивилася у вись. Вона любила світ, і все, що є у ньому Добра бажала, щиро сміючись. З'явилось в небі зоряне фортепіано, Що так тягнуло і лякало водночас. Спустив кораблик місяць на піано, Мовляв, сідай, поки ще не погас. Вона вагалась, та усе ж - ступила І він поплив по небі чорно-голубім. А дівчина, мов зачарована сиділа Поки кораблик не спинився перед ним. Фортепіано сяяло сріблисто-біло А клавіші просили : " Доторкнись!" І потягнулася її рука несміло. А розум каже : "Досить! Схаменись!" "Не досить мріяти і марить неможливим? Літати думкою у хмарах повсякчас? Ти зрозумій : у світі нашому - немає дива! А вірити у нього - всеодно, що тратить час!" Та дівчина не слухала, вуста - всміхались. Вона повірила, що це - не дивний сон . Це чудо наяву. Думки здійснились. Й вона одна доповнює оцей чарівний фон. Рука торкнулась клавіші старанно Й сплелась мелодія сумна... Додався в ній акорд нежданно Лилась із глибини душі вона. Почався ніжний нотний зорепад, Що здійснював бажання непомітно. Гойдався місяць звукам в такт, І вітер повівав привітно. Не спалося в ту ніч художнику старому. Він вийшов в ніч із чистим полотном... Поглянув вгору в зачудованні німому... Жива картина. Він це бачить. Це - не сон. Полилась фарба по білім папері. Закарбувалася назавжди ця чарівна мить, Яку на завтра вже повісять в галереї Але чи вірити в це - кожного життя навчить. Та правду знать - судилося двом людям, Які відчули справжнє диво на собі. Які ніколи не зрівняють це з безглуздям Й будуть плисти по віри джерелі.

2020-05-12 21:23:40

4

0

Схожі вірші

Всі

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

49

14

1608

У серці...

Катерина Данилевська

Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.

107

16

10947