Вірші
Подруга
Найти родную душу очень сложно.
Если найдёшь - то ты счастливый человек
Дружить с знакомыми нам всем, конечно, можно
Но лучшая подруга будет предана тебе повек.
Она поддержит в каждую минуту,
И выслушает самый сумасшедший бред.
Всегда с тобой пойдет по одному маршруту,
Готовая переступить любой запрет.
Ты сможешь с ней и плакать, и смеяться,
Доверить тайны, жаловаться на парней.
И на всю жизнь ты схочешь сёстрами остаться,
Чтоб вместе принцев ждать и белых лошадей.
Ты сможешь обсуждать с ней фильмы и сериалы
Влюбляясь у актёров каждых сцен.
Придумывать лишь вам понятные сигналы
И даже одолжить банальный фен.
Она всегда поймёт и не осудить.
Пусть даже глупость не подумав совершила ты.
Всегда поможет, правильно поступит.
С ней можно не бояться острой прямоты.
И пусть весь мир будет настроен против.
И пусть вам говорят, что не судьба.
Когда подруга верная сидит напротив
Тут лишние пустые, лживые слова.
9
0
475
На скелі бездонної прірви...
На скелі бездонної прірви,
Сиділа безмовна душа...
Розбита під тиском зневіри,
Забута в обривку вірша.
Вітер розносить уламки,
Серця склянного рубін.
Ховають повітряні замки
Думки, що снують поміж стін.
Час зупинився неначе...
Пісочний годинник мовчить.
Море сапфірове - плаче.
Душа - тихо кричить...
6
0
445
Once upon a time
Давним-давно, якось у казці,
Сплелась історія, що нам відкрила світ.
Якщо твоє життя ховається у масці,
Торкнись до книги і рушай в політ.
На сторінках побачиш магію і чари,
Що заведуть тебе у місто Сторібрук.
І саме там розвіються всі чорні хмари
Й почується живого серця стук.
У ньому ти відчуєш серце, повне віри.
У ньому ти побачиш, що любов іще жива.
Ти знову, як в дитинстві, в магію повіриш,
Бо світло є у кожнім океані зла.
Тебе зустрінуть Принц і Білосніжка
А також - Емма, Генрі, Кіліан, Лерой.
Їх всіх веде невидима доріжка,
Яка покаже нам, що кожен з них - герой.
І Румпельштільцхен - стане добрим магом
Зла Королева ступить в сторону добра.
Зеліна нам відкриється, як добра мати
Казки відкриють світ любові і тепла.
Нам зрозуміти дано основне.
Що, віра - найсильніша в світі дія.
Хто щиро вірить - гори всі зверне
Й назавжди в серці оживе надія.
5
0
439
Хібаж не всеодно, які ми ззовні?..
Хіба ж не всеодно, які ми ззовні?
Или каким владеем языком?
Усі вирішують проблеми мовні,
Когда весь мир стоит уже верх дном.
Ніхто не бачить тих тяжких проблем,
Которые людей от жизни отделяют.
Всі впевнені в важливості своїх дилем,
А на других внимания не обращают.
Всі люди потонули в морі фальші
И пазл мира нам теперь не скласть.
Найважливіше в цій реальності лиш гроші
Никто не думает, что этот мир - может упасть.
6
0
434
Як важко віднайти свою людину...
Як важко віднайти свою людину,
У цьому світі, повному ілюзій...
Довірив душу комусь на хвилину,
А зрадили тебе - найближчі друзі...
Як важко віднайти у світі совість,
Коли усі серця закам'яніли.
Людське життя, немов коротка повість,
В якій слова "Люблю!" у щенд згоріли.
Як важко в цьому світі жити,
Коли тебе ніхто не розуміє.
Ти намагаєшся в усьому догодити,
А твоє серце з кожним днем чорніє.
У цьому світі легко лиш одне -
Заходити у лабіринт нещастя.
Для когось в ньому пишеться есе,
А хтось ступив у вир безчасся.
6
0
403
Любов
Забери мене з собою,
Відведи на край землі.
І я піду за тобою,
Крізь морози і дощі.
Відведи мене у казку,
Де будемо тільки ми.
Дай хоча б одну підказку
Й стану я тобі крильми.
Обійми мене міцніше.
Назавжди. Не відпускай.
Стане у моїй душі ясніше,
Це, для мене, - наче рай.
Покажи мені свій Всесвіт,
Розкрий мрії і думки.
Я люблю тебе всім серцем
Й відчиню усі замки.
Будь зі мною завжди поруч,
Ні на мить не залишай.
І не повертай ліворуч.
Я кохаю тебе. Знай.
3
0
343
Зоряне фортепіано
У ясну ніч, на березі морському,
Сиділа дівчина й дивилася у вись.
Вона любила світ, і все, що є у ньому
Добра бажала, щиро сміючись.
З'явилось в небі зоряне фортепіано,
Що так тягнуло і лякало водночас.
Спустив кораблик місяць на піано,
Мовляв, сідай, поки ще не погас.
Вона вагалась, та усе ж - ступила
І він поплив по небі чорно-голубім.
А дівчина, мов зачарована сиділа
Поки кораблик не спинився перед ним.
Фортепіано сяяло сріблисто-біло
А клавіші просили : " Доторкнись!"
І потягнулася її рука несміло.
А розум каже : "Досить! Схаменись!"
"Не досить мріяти і марить неможливим?
Літати думкою у хмарах повсякчас?
Ти зрозумій : у світі нашому - немає дива!
А вірити у нього - всеодно, що тратить час!"
Та дівчина не слухала, вуста - всміхались.
Вона повірила, що це - не дивний сон .
Це чудо наяву. Думки здійснились.
Й вона одна доповнює оцей чарівний фон.
Рука торкнулась клавіші старанно
Й сплелась мелодія сумна...
Додався в ній акорд нежданно
Лилась із глибини душі вона.
Почався ніжний нотний зорепад,
Що здійснював бажання непомітно.
Гойдався місяць звукам в такт,
І вітер повівав привітно.
Не спалося в ту ніч художнику старому.
Він вийшов в ніч із чистим полотном...
Поглянув вгору в зачудованні німому...
Жива картина. Він це бачить. Це - не сон.
Полилась фарба по білім папері.
Закарбувалася назавжди ця чарівна мить,
Яку на завтра вже повісять в галереї
Але чи вірити в це - кожного життя навчить.
Та правду знать - судилося двом людям,
Які відчули справжнє диво на собі.
Які ніколи не зрівняють це з безглуздям
Й будуть плисти по віри джерелі.
4
0
322
Мрія про небо
Я мрію побувати в небі...
Я вірю - там мій рідний світ.
І кожен ранок прокидаюсь у потребі
Відчути всім єством живий політ.
Я хочу доторкнутись до хмаринки,
Що в тиху даль собі пливе,
І свою кришталевую сльозинку
Віддати вітру, хай кудись несе.
Я хочу ніжним дотиком торкнутись
До срібно-кришталевої зорі...
Ласкаво й непомітно посміхнутись
Й відкинути думки - тривожні й злі.
Я хочу обійняти золотавий місяць...
Він так і манить сяйвом чарівним...
Але усе, у що я вірю серцем -
Людям здається дуже сумнівним...
Зі сторони усе здається дивним,
Але для мене значення не має.
Я просто хочу вірити у диво,
В яке не кожен вірить, і не кожен знає.
Не хочу жити в сірих буднях
І бачити щодня одну картину.
Я хочу не стояти на землі,
А буть над нею, й мчати безупину.
Цього ніхто, нажаль, не зрозуміє
Мій дивний потяг вгору, що прижився в серці.
Я заховаю це далеко в глибині,
І буду існувати далі, але у люстерці...
6
0
335
Осінь
Якщо запитають : "За що любиш осінь?"
Скажи : "За її задушевну красу..."
За мокрий осінній асфальт на дорозі,
За ніжну мелодію вітру сумну.
За ніч діамантову й ранок холодний,
За синії очі, де сум і печаль,
За колір вогню, що горить із безодні
Й річок голубих незбагненний кришталь.
5
0
331
Поцілунок
Я поцілунок той ще досі пам'ятаю.
Знайшов він місце в пам'яті моїй.
Він був миттєвим і не справжнім, знаю.
Але здійснилася одна із моїх мрій.
Коли та відстань танула між нами,
І ти заплющив очі голубі,
Коли торкнувся талії руками -
Забула я про все в своїм житті.
Коли торкнувся ніжно ти губами,
Я ледве встояла на тій землі хиткій...
На нас дивилися із неба сонце й хмари,
А ми стояли в тиші кам'яній.
І сталося усе це в одну мить:
Із уст "Прощай" зронилося завчасно.
Ми розійшлись... А в мене досі на лиці бринить
І усмішка, і сльози одночасно...
5
0
330
Очі
А знаєш... Очі... Вони говорять...
Тільки без слів і лишніх фраз.
Вони у глибині душі знаходять
Правду,
І зупиняють час.
Вони не здатні нам збрехати,
Вони не ллють дарма води
Вони уміють прямо все сказати
Якою б вона не була.
Завжди.
І скільки б люди не писали,
Що очі - лиш людська краса,
Я знаю правду, що б там не казали.
І хто не вірить, я лиш відповім:
Дарма.
3
0
333
Щастя
Що таке щастя? Важко сказати
Не допоможуть тут тисячі слів.
Це треба відчути, самому пізнати,
Поки ще вогник життя не згорів.
Щастя - це ранки омиті росою.
Щастя - це вечір в багряних тонах.
Щастя - це всі, хто є поруч з тобою.
Щастя - це віра у наших серцях.
Щастя - це небо блакитне над нами.
Щастя - це відблиск нічної зорі.
Щастя - це щира усмішка мами.
Щастя - це татові руки міцні.
Щастя - це пісня, що пташка співає.
Щастя - це подих прозорих вітрів.
Щастя - це сонце, що в небі палає.
Щастя - це звуки осінніх дощів.
Щастя - це все, що існує у світі,
Це ціле життя що невпинно біжить.
Давайте по справжньому цьому радіти,
Бо щастя, за гроші, нам не купить.
4
0
304
Ерагон
Привіт, мій любий книжковий герою!
Ти досі приходиш до мене у снах...
Я згадую ночі, як ми із тобою
Ходили по темних забутих стежках.
Я згадую як ми разом сміялись,
Як плакали так, щоб ніхто і не знав
Я згадую, як все лише починалось
Як ти дракона яйце відшукав.
Пройшла я з тобою усю ту стежину,
Коли ти з Сапфірою в даль відлітав
Залишивши всіх: і друзів й родину,
Якої ніколи ти і не знав.
Я вдячна тобі, за безсоннії ночі,
Які провела за читанням книжок.
Хотіла б побачити я твої очі...
Й пройтись однією з таємних стежок.
Хотіла б побачити твого дракона
Кольору неба й кришталю води.
Нажаль, неможливо... Це все лише мрії...
Ніколи мені у твій світ не ввійти...
3
0
294
Я просто хотіла бути щасливою...
Я завжди просила лише одного.
Я просто хотіла бути щасливою...
Ніхто не торкнувся до серця мого.
Ніхто не назвав мене особливою...
Я звикла до болю, до зрад і страждань,
Я звикла терпіти ножі і невдачі,
Тонути вночі у сльозах міркувань
Стараючись скласти життєві задачі...
Все моє життя - це окремий театр,
У п'єсах якого - лише одна роль...
Міражний глядач, ілюзійний початок,
Соліст завжди грає бомольну тріоль.
І кожен мій день - наче привид із часу,
Помітно лишає узор на стіні...
Та кожен актор має свою прикрасу...
Вона не дана у житті лиш мені.
Свій Всесвіт тримаю глибоко в душі
Руїнами складений в карту страждання
І зараз там ллють невимовні дощі,
А сонце чекає свого існування.
Я завжди просила лише одного.
Я просто хотіла бути щасливою...
Ніхто не торкнеться до серця мого.
Ніхто не назве мене особливою...
4
0
297
Спогади
Спогади... Їх всі стараються забути
І думають, що з ними все погане зникне.
Для когось важко кожен день у них тонути,
А хтось змирився з думкою, що звикне.
Для когось - це важкий тягар на плечах,
Який несе в собі лише страждання.
Для когось - все будується на марних втечах
Від себе, друзів чи свого кохання.
Люди не вміють визнавати очевидне.
Чи це високий злет, чи навпаки - поразка
І дивсяться в минуле, поки не набридне
Шукаючи, де ж заховалась чергова підказка.
Але не варто забувати про майбутнє,
Бо всеодно воно для кожного настане.
Проте, чи людним буде, чи таки самотнє -
Це не легке питання, все ж, постане.
І ці думки, нам всім закрили світло.
Ми живемо в теперішньому. Тут і зараз.
Ніхто не бачить, що майбутнє - не розквітло
А за минулим вже давно погас останній спалах.
Нам варто відпустити, те, що вже не повторити
І не спішити побувати там, де ще не слід
Ми тут. Ми зараз. Ми повинні жити
Бо спогади - це вічність неповторних літ.
3
0
289
Книга
Книга - це те, що дає мені сили.
Небачений світ, що застиг у словах.
Коли у душі всі вогні погасили
Я криюсь у цих неземних сторінках.
Лиш там я знаходжу свій страх і свій спокій
У призмі світів й кришталевих думок
Моє відзеркалення - в прірві широкій
Ховається від незнайомих стежок.
Це все рідне серцю, я тут наче вдома
І вірю, що це не ілюзія снів.
Історія, ще і зовсІм невідома,
Стала для мене життям з перших слів.
Лиш там я побачу сапфір океану,
Таємний, забутий смарагдовий ліс
І сонця агат, що встає із туману
І краплі дощу, що вітер приніс.
Книга назавжди любов'ю зігріта
Вона нам показує шлях із пітьми.
В ній кожна зима має часточку літа
І в кожному літі є частка зими.
5
0
287
