"Квітка "
Мілена_Мі
Ти ідеш по світу, мов квітка, Що росте, аби вижити швидко. А вже потім шукати навколо, Пережитки минулих історій. Ти хотіла б пробитися в світ той, Що наповнений виром загадок. І прожити достойнеє літо, Щоб заснула з тобою ця згадка. Ти – маленьке створіння природнє, І тебе розтоптали так швидко. Хоч ти дуже хотіла собою Милуватися цілу зиму. Ти хотіла знайти в собі сили, Полюбити себе в різний час. Та людська доля – зовсім не квітка, Ну а квітка–це доля людська. ~Мілена~
2021-04-11 05:14:21
13
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Мілена_Мі
Дякую☺
Відповісти
2021-04-12 19:28:26
Подобається
Сандра Мей
повністю з вами згодна
Відповісти
2021-04-12 19:54:23
Подобається
Мілена_Мі
Дякую за коментар. Обов'язково виправлю помилку)
Відповісти
2021-05-05 17:12:29
Подобається
Інші вірші поета
Бувають іноді хвилини... Що вона знала про нього? А власне, навіщо? Час вичерпався...
Інші поети
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Вікторія Тодавчич
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
1451
Все й одразу
Ай
Ти завжди хотів все й одразу. Жага зрушити гори з місця, не торкаючись навіть каменя. Писав про світло в своїй душі, але від тебе ні променя. Тобі моря по коліно, це звісно, але ти навіть не увійшов у воду. Ти з тих, хто забув про природу слова. Раніше вірші — це була мова любові, а ти радієш кожній римі, бо знаєш, що вони випадкові. Повторюєш, як мантру що прагнеш визнання та безперечної слави. Не занадто великі бажання, навіть без крихти таланту? Ти можеш римувати, але в тебе не має душі: Твої очі порожні, як і твої вірші.
83
2
3759