Чоловіча печаль.

Мілена_Мі

Він перетнув межу, яку колись створили. Уникав любові, бо з нею з'являється страх. Хотів знайти рівновагу, але вона ніщо в порівнянні з почуттями, Які породжуються із нічого, а насправді важать для тебе все. Колись, коли його життя перестало важити і мати бодай якийсь сенс, Він не втрачав сталевого погляду в небо. Дивився, бо лише так міг побачити бодай щось, Що могло порятувати його. Наприклад, зорі. Любив ранки, тобто скоріше ранні підйоми, Бо вони ламали його душу немов кістки, які більше не зростуться. Часто мав емоційні гойдалки, але мовчав, Бо грав золотий стереотип про чоловічу печаль.

2022-10-28 16:57:53

7

2

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Сандра Мей

прекрасно 🤩

Відповісти

2022-10-28 17:44:52

1

Мілена_Мі

@Сандра Мей Дякую. ✨

Відповісти

2022-10-28 17:47:15

1

Схожі вірші

Всі

"Ми усе подолаємо разом..."

Nadine Tikhonovitch

«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»

52

3

2379

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12443