Чоловіча печаль.
Мілена_Мі
Він перетнув межу, яку колись створили. Уникав любові, бо з нею з'являється страх. Хотів знайти рівновагу, але вона ніщо в порівнянні з почуттями, Які породжуються із нічого, а насправді важать для тебе все. Колись, коли його життя перестало важити і мати бодай якийсь сенс, Він не втрачав сталевого погляду в небо. Дивився, бо лише так міг побачити бодай щось, Що могло порятувати його. Наприклад, зорі. Любив ранки, тобто скоріше ранні підйоми, Бо вони ламали його душу немов кістки, які більше не зростуться. Часто мав емоційні гойдалки, але мовчав, Бо грав золотий стереотип про чоловічу печаль.
2022-10-28 16:57:53
7
2
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (2)
Сандра Мей
прекрасно 🤩
Відповісти
2022-10-28 17:44:52
1
Мілена_Мі
@Сандра Мей Дякую. ✨
Відповісти
2022-10-28 17:47:15
1
Інші вірші поета
Одна із тисячі історій.. Кожен день - на перемотці... Серце.. Монолог Душі
Інші поети
Muzalevski
@Muzalevski
Kotik
@VericoKun
Ice Bear
@Tiana_VK
Схожі вірші
Всі
Unbreakable heart
B I
Behind your back people are talking Using words that cut you down to size You want to fight back It's building inside you Holding you up Taking you hostage It's worth fighting for They'll try to take your pride Try to take your soul They'll try to take all the control They'll look you in the eyes Fill you full of lies Believe me they're gonna try So when you're feeling crazy And things fall apart Listen to your head Remember who you are You're the one You're the unbreakable heart
49
1
14105
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
5
11167