Хвилі .

Деміра Рейн

Кажуть , що хвилі , Не завжди до берега б'ють , Якщо ми в морі , Тоді нам судилось потонуть . Прозора вода , Так сильно манить донизу , Холодна вона , Й тіло до нитки пронизує . Я ще тримаюсь , Допоки сил вистачає , Я залишаюсь , Вода мене не відпускає . Я не відпливаю , Мене течія віднесе . Я зачекаю , Поки закінчиться все .

2021-01-06 20:02:53

Коментарі

Упорядкувати

За популярністю
Спочатку нові
По порядку

Показати всі коментарі (2)

Akeldama

Жах!!))) Проте до змісту можно придивитися трохи під іншим кутом. Ви, мені здається, мали на увазі нещасне кохання, ну чи іншу якусь напасть. Але я трохи відійду в бік та узагальню. Адже мені дуже до вподоби словосполучення "хвилі життя". І з такої точки зору, під морем можна розуміти увесь життєвий шлях з усіма його вадами і спокусами. Вірш мене захопив.))

Відповісти

2021-01-06 20:17:11

Деміра Рейн

@ Akeldama Дякую дуже .🤗

Відповісти

2021-01-06 20:30:30

Інші вірші поета

РЕНЕГАТ РЖАВА МІДЬ смерть в синьо-жовтих очах Душу забрала війна

Інші поети

D. K.V.

@d_kv

bas_mala

@bas_mala

Haru Goyang

@AppelmoiSenpai

Схожі вірші

Всі

Я тебе по-справжньому кохала...

Вікторія Тодавчич

Я тебе по-справжньому кохала... Так, неначе зовсім не жила. І тобі лиш серце відкривала, Я тебе кохала, як могла. Я тобі всю душу і все серце, Все віддам, ти тільки попроси. Я тебе кохатиму до смерті, Я з тобою навіки і завжди. Я тобі відкрию таємниці, Все, що маю — все віддам тобі. І поля, і чистії криниці, І прекрасний спів тих солов'їв. Я тебе по-справжньому кохала, Весь свій час, я віддала тобі. Я була наївною . Не знала, Що не брешуть тільки солов'ї.

2167

Намалюю

Вікторія Тодавчич

Намалюю тобі на обличчі Сонця промені, хмари і гай... Я не зраджую тій своїй звичці І ніколи не зраджу. Це край. Небо синє, бурхливе і темне, Наче очі твої, наче рай. Наче сховище, замок підземний. Наче темний і лячний той край. Намалюю тобі на обличчі, На сторінці клітинку. Портрет... Я не зраджую тій своїй звичці, Знов малюю лиш твій силует.

3140