СВІТЛО
а знаєш, до біса здалося те кляте світло, коли десь там, всередині зовсім не світло, дурні прилумали, що люди можуть бути світом, хвороба, що в головах мільйонів стала синглом. до біса все, що стало вже звичною нормою, час від часу, хочеться сховатись в норах, набридло так, що скаржусь вже на здоров'я, і саркастично лікарам — привіт, це знов я. ніщо не зупинить ідею, час якої давно настав, вперто ідемо в перед, але чи чекають нас там. навіть, якщо до мрії залишилась одна лиш верста, життя заточує кожного, під свій власний верстат. до біса всіх тих, що «все буде добре» казали, вочевидь передивились наші новинні канали. хвилюються щиро і обіймають, щоправда з Канади, поки ми ванній, пересиджуємо чергові канонади. до біса усе, коли я й так вже його втратила, нинішній вік — вимірюється людськими втратами. скільки не ховай власне життя під загатами, завжди знайдеться той, хто прийде його забрати.
2022-10-22 14:55:38
9
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Деміра Рейн
мені дуже подобається ♥️
Відповісти
2022-10-22 17:07:13
Подобається
Деміра Рейн
@Деміра Рейн вперше за великий час😂😂
Відповісти
2022-10-22 17:07:28
Подобається
Деміра Рейн
😂😂
Відповісти
2022-10-22 17:47:10
Подобається
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
3186
La lune
Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!
49
14
1262