У вікнах по місту люди люблять життя...
Деміра Рейн
у вікнах по місту уже гасне світло, темніє так швидко, ніби вимирає. і темрява клята уже навіть тисне, усіх нас підряд - вона не вибирає. у вікнах по місту люди люблять життя, спросоння, і в день, і навіть серед ночі. сьогодні найсильніше, бо клята війна, понад усе його лиш жадає забрати. у вікнах по місту, де світла нема, минуле сміється сміхом дитячим. із світлих душ там будується стіна, бо хоч би що, а її не зруйнувати. у вікнах по місту знову гасне світло, не гасне надія, що це не назавжди. якщо моє завтра вже точно не прийде, своє світло увікненим навік залиши.
2023-02-01 21:36:39
6
1
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (1)
Деміра Рейн
☺️💜
Відповісти
2023-02-11 16:29:25
Подобається
Інші вірші поета
ЗАБУДЕТЬСЯ МОЯ ЛЮБОВ — СИЛЬНІШЕ ВІЙНИ РЖАВА МІДЬ Поезія
Інші поети
Керол
@Carol_Lane
Irynka Ukrainka
@irynkaukrainka
Схожі вірші
Всі
Я граю лише уві снах...
Nadine Tikhonovitch
Я граю лише уві снах, Гітару, мов тебе, обіймаю, І пісня стара на вустах, Що в серці болем лунає. Я граю лише уві снах, Мелодію, давно що забута, І печаль в блакитних очах — Мій жах і муза, мій смуток. Я граю лише для тебе, Хоч знаю, що плід ти уяви, І біль губить нестерпний — Я гину, а пісня лунає... Я граю мелодію ніжну Та бігти хочеться геть, Як чую солодку я пісню: Вона нагадає про смерть... Бо вона серце зворушить І змусить згадати тебе, Ну нащо грати я мушу І палати мертвим вогнем? Поховавши, я присяглася, Що забута гітара — ось так, Бо пісня для тебе лилася... Я граю лише уві снах...
131
26
4846
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11405