Выгоревшая

Деміра Рейн

Мир сгорел, и я вместе с ним. Посмотри, выгорает моя середина. Что ты сделал? Нет, себя не вини... В этом единодушно моя причина. Посмотри, я выгорела дотла, Догорают мои чёртовы строчки, Те, что когда-то посвящала тебе я; Боясь быстротечной любви просрочки. Мой мир сгорел, я не сохранила пепел, Эти жалкие остатки исчезли куда-то. Их развеет холодный серверный ветер, Чтоб я не смогла собрать их обратно. Посмотри, мне не больно; выгоревшая я, Во мне больше нет ни сердца, ни души. Погоди, пока сотлею я вся до конца, Ведь ещё по одинокие клетки живы. Мой мир сотлел, и в нём серая пустота, Я не пытаюсь что-то там возрождать. Да и ты, поверь, всё же зря, Нам не вернуть наш мир назад.

2021-04-14 14:18:00

16

0

Схожі вірші

Всі

"Я буду помнить"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Я буду помнить о тебе , Когда минутой будет гнусно И одиноко грянет в след Дождь смыв порою мои чувства Я буду помнить о тебе , Когда нагрянет новый вечер И ветер заберёт себе Мои увечены надежды . Я буду помнить, тот момент, Когда тебя со мной не стало Оставив только мокрый цент С того ,что в сердце потеряла Я буду помнить твой уход , Да может быть, тогда слезами Теперь совсем под тихий сон Обняв подушку крепко швами .

43

7

2308

Дитинство

Ruslana

Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.

71

7

12103