Пробач..

Veronа

Пробач що не вдалося розбудити кохання в тобі. Може зайняте кимось, скоріш за все чимось. Не старатимусь бути другом тобі. Ми окремо від один одного кохати навчимось. Юна і смішна і хочу неможливого. Серйозний як ніхто і вічно зайнятий. От тільки я вічно чекати не зможу, хоч ти вже доторкнувся до серця вразливого. Ти цінувати відмовився, але зумів мене звабити. Як холодно ти прощався, як сумно, що ти байдужий. Нічого не кажи, ти не вмієш брехати. І я вже після тебе не хочу ніяких стосунків чи дружби. Порину у себе, творитиму, несвідомо змушу себе чекати. Мабуть я не вмію прощатись з минулим, чомусь воно повертається. Рано чи пізно, зараз чи потім, на яву чи примарно. То який же урок я не засвоїла, чому всі ці люди в моєму житті з'являються? Але того що було вже не буде, жалюгідна підробка почуттів та емоцій і зовсім незграбно. То може не варто? Може взяти і кинути всіх у прірву де лише спогади. Хай лише пам'ять їх годує і не дає зникати безмовно. Й тебе, мій хороший, безжалісно кину туди. Та задум лише в моїй голові і все це страшенно умовно. Я хочу самотності, хочу залишити все й відчути свободу нарешті, Я боюсь закохатися вкотре і що знову піде шкереберть Розберіть усі спогади і почуття, залиште у спокої, забирайте без решти. Мені лише прошу залишити гордість і честь. (Збірка "Ночі")

2018-08-22 17:20:38

Інші вірші поета

Не снись мені Як добре, що ти не читаєш віршів 03:05 Щасливі не зловживають

Інші поети

Sneha Das

@curiousdreamer

Bai Hwar

@ymoea104

Binudi Wickramasinghe

@BINUDI

Схожі вірші

Всі

"Письмо ушедших дней"

Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)

Привет , мой милый друг Забыл ли ты, как долго не писала , Прости ,но я хотела отпустить Всю слабостью ,что в себе искала . И может ты проник Моим письмом до дрожи Забыл ли мой дневник , Увиденный стихами одинокой ночи ... Об памяти прошедших дней , Ты не увидишь ни души порока Лишь слабый шепот чувств Уложенных строками тонко . Немой вопрос в глазах Оставлю с времям на последок Легонько холодом касаний уходя , Чтоб не запомнил запах пепла.

2638

La lune

Nadine Tikhonovitch

Quand les rues de la ville sont plus sombres, Quand la moitié de la planète dort, Quand les étoiles de rêve tombent, La lune me brille, la lune d'or. Je peux la regarder la nuit Et j'écris mes poèmes bizarres, Peut-être je suis folle ou stupide, Mais la lune me donne de l'espoir. Elle est froide, comme l'hiver, Elle est pâle, comme malade, Je peux là regarder les rivières Et parfois je vois les cascades. Elle est mystérieuse, magnifique, Satellite sombre de notre planète, Séduisante, heady et magique, L'ami fidèle pour tous les poètes. La lune, pourquoi tu es triste? La lune, je ne vois pas ton sourire, Dis moi ce qui te rend attriste, Dis moi ce qui te fais souffrir! La lune, tu es loin de moi, Il y a des kilomètres entre nous, Je rêve de toi de matin à soir, Je rêve et j'écris sur l'amour. Et je danse dans ta lumière, Mes idées sont tristes et drôles, J'aime tes yeux tendres, lunaires, Ils me disent que je suis folle. Mais, ma lune, tu es mon rêve, Tu es mon inspiration, ma lune, Mon souffle, tu m'aimes, j'espère, Parce que tu es mon amour!

1445