Я думаю в іншому порядку слів
Морана Біла
Я думаю в іншому порядку слів. Змовчати зараз, я нажаль, не можу. Дрібні уламки сонячних і теплих кораблів, моїх думок та примару дивну, на них схожу. Я думаю в іншому порядку слів, завжди. Чому мовчу? Сказати сил немає. Та лиш від них гарячі на піску сліди, але мене це аніскільки не лякає. Я думаю в іншому порядку слів, це важко. Мізинцем тисну на тонку струну. Пошепки мені ти заспіваєш, пташко? Здається пташині лапки тиснуть на труну. Я думаю в іншому порядку слів, скажи мені. Як краще вимовити ці слова? Невдала ідея - по лікоть руки у вогні. Шукай слова на дні келиху вина. 19.05.2024
2024-05-22 15:58:27
4
0
Інші вірші поета
Туди, де веде стежина.. торкнись Чи можна журбою прикрити печаль? Сердечні крила
Інші поети
Nastya Trilo
@nastya_trilo
Olim
@_Olim_
Схожі вірші
Всі
Я отпущу с временем дальше ...
Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;)
Так было нужно , я это лишь знаю Ты ушёл как ветра свежости дым Оставив на прощание " прости ", Забрав с собою частичку души Я больше об этом перестала плакать , И начала двигаться дальше забыв Хоть было то лето яркости сладко , Но больше не стану также любить , Хоть постоянно всплывают твои лести фразы , Что мучали глубоко теплотою внутри, Я отпущу с временем дальше И буду двигаться без лишней слёзы, Я не веню тебя за такое решение И понимаю почему было так , Но время летит незаметно Ничего не оставив с собою забрав ...
44
9
3798
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12401