Вірші
Ходи до мене, нічко темна
Ходи до мене, нічко темна,
спокутуй всі мої гріхи..
І не зламай мої хиляві ребра,
та й не кажи, що виправить лиш церква,
або ж обіцяні шляхи.
Можливо свічка вже почервоніла,
як те опале листя восени..
"Правічна липа палко стугоніла,
твоя душа вогнисто оп'яніла.."
- шепочуть мені терени.
"Пробач мені" - й тремтить рука..
"і мною скоєне останньої зими."
Невже кінець останнього рядка?
Та горло кожне слово обпіка,
плеча торкнулись янголи німих.
20.05.2024
3
0
107
А "Я" не проти, що "ВОНА" така
Я не проти перетворити на вино,
кожен сантиметр слідів її вологих на піску.
Аби вона знову відчинила двері,
я б, мабуть, записав на плівку її саме таку..
якою пам'ятаю.
І я не проти створити нове покоління,
що буде зростати на її віршах.
Аби вона вдягнула те взуття, 39-го,
щоб я дізнався,
з чого складається її душа.
Не маю заперечень спалити всі мости, театри та споруди,
до яких ступала її нога.
І хто ці всі малознайомі люди?
Серед яких вона і досі почувається одна.
Та зберігала МОЇ листи в СВОЇЙ маленькій сумці,
на кожному концерті саркастично їх чита,
що навіть Я ловлю себе на думці -
навіки, і до скону … не моя.
У неї в жилах ллється віскі, цигарки та пост-модерн,
мабуть, бездушна, дика, та п'янка.
Мені до скроні завжди підставляла револьвер.
А “Я” не проти, що “ВОНА” така.
21.05.2024
3
0
119
торкнись
торкнися вуст моїх тендітно
нехай незграбно
нехай нахабно
мені так важко, так самітно
але душі торкатися не варто
торкнися рук моїх магнітно
нехай звабно
нехай ганебно
тримайся за мене гранітно
але душі торкатися даремно
торкнись тепер
торкнися потім
іноді страшенно
іноді смиренно
торкнись химер
торкнися плоті
це нескінченно
це блаженно
22.05.2024
3
0
103
Я думаю в іншому порядку слів
Я думаю в іншому порядку слів.
Змовчати зараз, я нажаль, не можу.
Дрібні уламки сонячних і теплих кораблів,
моїх думок та примару дивну, на них схожу.
Я думаю в іншому порядку слів, завжди.
Чому мовчу? Сказати сил немає.
Та лиш від них гарячі на піску сліди,
але мене це аніскільки не лякає.
Я думаю в іншому порядку слів, це важко.
Мізинцем тисну на тонку струну.
Пошепки мені ти заспіваєш, пташко?
Здається пташині лапки тиснуть на труну.
Я думаю в іншому порядку слів, скажи мені.
Як краще вимовити ці слова?
Невдала ідея - по лікоть руки у вогні.
Шукай слова на дні келиху вина.
19.05.2024
4
0
108
Сердечні крила
Мені здається, моє сердце зіткане з ниток
Білих та чорних, як світло та пітьма
Та ніби кількість їхня - сотні тисяч
Й переплітаються неначе сумні строфи життя
- Ну що ти за дурниці кажеш, любо, які нитки, які сердця?
- Невже не відчуваєш цю напругу, мов струни граються, спіймавши на живця?
Чому тепер твоя душа гниліша, ніж мертва дичина серед степів?
Ти зрозумій мене, хоч на хвилину, я прошу, але ти хрипів, шипів й терпів..
Тепер у мого сердця два крила - вони різняться між собою дико
Що зліва - жовте, що справа - темно-синє..
Ну ж бо, покажи свою нахабну пику!
- Чи не багато кажеш, мила? Ти мариш, у сердець немає крил..
Чому я не маю гадки, з яких причин, вже кожну ніч у снах з'являється ворожий тил?
- Я бачу, твоє сердце має.. руки, в яких тримає два меча, один зі сталі, інший з срібла
- І знову мариш - ось твої пігулки, 2 рази на ніч вживати, знову забула, рідна?
- Чому тепер у мого сердця крил нема? І знову плечі голі, і знову в крові..
- Кохана, лягай вже спати, я обіцяю, ввечері зіткаю тобі крила нові
Не треба більше крил, ниток та струн
Нині, хочу бути завжди вільна
Тобі дарую свій жертовний сум
Я розумію, що не божевільна.
09.12.2023
3
0
148
Туди, де веде стежина..
Туди, де веде стежина,
де тихий осінній ліс.
Де тиха нічна година,
де ледь чутний скрип коліс.
Холодна була вже стежина,
і біжить річечка крові.
Та листя вже червоне
і щічки її мармурові.
Понівечене маленьке тіло
дихати більше не взмозі.
Багряна була її шия,
і річка тече по підлозі..
За шумними лозами лісу,
де її ніхто не знайде.
І сердце більше не б'ється,
куди ця річка тече?
Туди, де веде стежина,
де тихий осінній ліс.
Де тиха нічна година,
де ледь чутний скрип коліс..
4
0
389
Чи можна журбою прикрити печаль?
Чи можна журбою прикрити печаль
і написані в небі розлуки?
Скільки можна в собі зберігати мовчань
та сидіти, зв'язавши руки.
Скільки можна чекати любові й тепла,
коли лівреї долі прекрасні?
Коли храми тепер побудовані з скла,
ми більш беззахисні, аніж нещасні.
Чи потрібно підкорятись змазам життя?
О, повірте, точно не треба..
Коли в персах все ще є серцебиття -
ми зламаємо кадукам ребра!
Кожну ніч сниться мені вертоград
стиглих яблунь й привабливих лілій,
тихий шепіт лугів і молва цикад
сплелился в пестливих обіймах ідилій
Як люблю я пістряві каструми природи,
й буду вічно берегти нові.
З кожним вдохом істини, з кожним вдохом свободи,
поки руки мої ще не в крові..
14.02.2023
5
0
510
