Зачаївшись всередині сиділа лиш тиша...
Зачаївшись всередині сиділа лиш тиша
Напевне і та не хотіла будить злого лиха.
Думала, бідна :
"Все буде добре, як буду я тиха".
Помилилась, на жаль.
Лихо вела попід руки печаль,
Ніжну вуаль держала вона.
З ним назавжди зосталась одна.
В очах пружно гойдалась пуста самота.
Рот їй заклала гучна німота.
Натомість ззовні тріщала пітьма -
Не хотіла й вона лишитись сама.
Лихо й печаль злились в однім танці,
В несамовитім, біліїм вальсі.
І так було гарно удвох,
Неначе ось-ось з'явитися мав підступний підвох.
За тим дійством стежили
Пітьма, самота, німота і лютая тиша.
Кожна з них своє серце за лиха віддала.
Та любові од нього і не діждала.
Потрібна йому була лиш печаль.
Невідомо - чи то на щастя, чи то на жаль.
Їхні голови спалював холод,
А тіла пожирав сивий голод.
До пари болю одного - знайшовся сум іншого.
Вони не любили ні свого смутку, ані свої зажури.
Вони будували од них свої мури.
Хотіли втекти, позабутись і щезнуть.
Та згори споглядала доля німа.
У безвучнім сміху знайшлась,
Вона теж, давно вже здалась.
Голі дерева огорнув срібний іній,
Стежки покрив перший сніг,
Зламались шляхи усіх ліній
Остання ластівка впала до ніг.
Мороз охопив пусті залізниці.
Незмінним лишився тільки скрегіт старої криниці
2022-01-30 21:37:23
2
0