Вірші
Mortuus
В його очі всю сірість туману зібрав листопад,
Розум точив дебати сам із собою.
Душа хотіла, щоб воскрес її вишневий сад,
А в повітрі тільки-тільки запахло весною.
Його погляд - морозна сталь,
Серце - клубочок образ, болю й страждань
Думи блукали з ночі до ранку,
Губились у її густому серпанку.
Поет вів перемовини зі своїм презрінням,
Бо ж любив саме ту,
Що не боролась за нього як за останню мету,
Закохався у ту, що стала чистим сумнінням.
Поет помер десь між рядків загубленої прози,
І посмішку свою посіяв вчора.
Вона застигла там серед серед солоних сліз.
І він не мертвий,
А живий серед своєї любові і холодного вечора..
2
0
182
Поклич мене
Поклич мене, коли вечір обійме вогонь,
Коли кулі знов розсікатимуть хмари.
Поклич мене, коли хвилі огорнуть морози,
Коли сльози осушать всі грози.
Пригорни мої плечі,
Розкажи, що значить любов.
Зітри з бруківки червону кров,
Нехай же сусід заховає трикляті мечі.
І тихий вітер заспіває в степу.
Побачать діти мати свою.
І завтра знову зійде сонце,
І даровані знову будуть світанки.
Спадуть ланцюги і всі ковані рамки.
І серце тремтітиме не із жалю, і навіть не з болю.
Йому відкриється світла пісня.
І сурми гудітимуть про фініш,
Тільки крізь віки і навіть після ятрітиме та рана,
Де був отой кривавий ніж...
3
0
207
Моїм обличчям стікають солоні ріки...
Моїм обличчям стікають солоні ріки.
Ми в цьому світі лише недоріки.
Заточені в мурах холодних на довгі віки.
Ми ж тільки хотіли знайти свої втіхи .
Згадуй мене коли лишишся сам на сам,
Коли вишня розпустить ніжні віти,
Згадуй мене,коли почуєш тихий шепіт вітрам.
Я буду там, де галявини встелятимуть квіти.
Я чекатиму там крізь роки,тумани і стужу,
Навіть тоді, коли здаватиметься, що більше нікому нічого не мушу.
Ми всі приречені з першого дня.
Мов та досі нездійснена мрія.
Я шукатиму тебе поміж трав і ранків,
Поміж літніх наших світанків.
Я шукатиму тебе завжди і всюди,
Бо так вже влаштовані люди.
3
0
175
Зачаївшись всередині сиділа лиш тиша...
Зачаївшись всередині сиділа лиш тиша
Напевне і та не хотіла будить злого лиха.
Думала, бідна :
"Все буде добре, як буду я тиха".
Помилилась, на жаль.
Лихо вела попід руки печаль,
Ніжну вуаль держала вона.
З ним назавжди зосталась одна.
В очах пружно гойдалась пуста самота.
Рот їй заклала гучна німота.
Натомість ззовні тріщала пітьма -
Не хотіла й вона лишитись сама.
Лихо й печаль злились в однім танці,
В несамовитім, біліїм вальсі.
І так було гарно удвох,
Неначе ось-ось з'явитися мав підступний підвох.
За тим дійством стежили
Пітьма, самота, німота і лютая тиша.
Кожна з них своє серце за лиха віддала.
Та любові од нього і не діждала.
Потрібна йому була лиш печаль.
Невідомо - чи то на щастя, чи то на жаль.
Їхні голови спалював холод,
А тіла пожирав сивий голод.
До пари болю одного - знайшовся сум іншого.
Вони не любили ні свого смутку, ані свої зажури.
Вони будували од них свої мури.
Хотіли втекти, позабутись і щезнуть.
Та згори споглядала доля німа.
У безвучнім сміху знайшлась,
Вона теж, давно вже здалась.
Голі дерева огорнув срібний іній,
Стежки покрив перший сніг,
Зламались шляхи усіх ліній
Остання ластівка впала до ніг.
Мороз охопив пусті залізниці.
Незмінним лишився тільки скрегіт старої криниці
2
0
190
Стою на краю...
Стою на краю,
Здається, ще мить -
і ноги зірвуться в останнюю путь.
Тіло наповнить отруйная ртуть.
Розгорне обійми свої самота
Вуст вустами торкнеться пуста німота
Здається, ще хвилька -
і я розчинюсь.
Загублюсь в молитві гірких сподівань,
Забуду про гнів нарікань
Розпушу пухнастії крила, -
відкрию ворота у рай.
Знайду там тебе.
Відчую, що струнами серця знов граю
Скажу своїй музі:
"Співай, моя мила, співай".
І знову я буду любити,
буду сміятись і гірко тужити.
Буду тихим і спокійним,
Таким - благовійним.
Буду живим...
Та вмить розумію, що я не літаю.
Що не судилось мені
Спокути вуста цілувать,
що тут, на Землі, мої місце і час.
Так би мовити,
в пам'ять про живих нас.
Про тих, що сміялися й вірно любили
Про тих, що тихесенько,
мовчки говорили.
Нам ж-бо, світ не належить.
Ми в ньому лиш гості,
що пізнали пекельних жалощів брості.
Вірю - ми будемо літати.
Так високо, аж під хмари.
Ми будемо вільні, свобідні, єдині.
Якими бути завжди хотіли.
Ну ось,
Настала та мить,
Розпущені крила,
привіт моя ненасить.
"Рада вітати" -одмовить пітьма.
Ми стали птахами,
яких прийняла земля...
2
0
230
