Поклич мене
mrakobis
Поклич мене, коли вечір обійме вогонь, Коли кулі знов розсікатимуть хмари. Поклич мене, коли хвилі огорнуть морози, Коли сльози осушать всі грози. Пригорни мої плечі, Розкажи, що значить любов. Зітри з бруківки червону кров, Нехай же сусід заховає трикляті мечі. І тихий вітер заспіває в степу. Побачать діти мати свою. І завтра знову зійде сонце, І даровані знову будуть світанки. Спадуть ланцюги і всі ковані рамки. І серце тремтітиме не із жалю, і навіть не з болю. Йому відкриється світла пісня. І сурми гудітимуть про фініш, Тільки крізь віки і навіть після ятрітиме та рана, Де був отой кривавий ніж...
2022-02-22 16:31:45
3
0
Інші вірші поета
Моїм обличчям стікають солоні ріки... Зачаївшись всередині сиділа лиш тиша... Mortuus Стою на краю...
Інші поети
Remezan Mametgurbanow
@remezan_mametgurbanow
Vinay Deshlahare
@avin_rafael
Схожі вірші
Всі
Моє диво
Фαйղα Եօթթí #AР #FN
А на дворі лив дощ мов із відра, Гуляючи по вулиці рідненькій. Побачила в болоті кошеня, На мене так дивилося сумненько. Чомусь у серці так затріпотіло, Подумала забрати в дім собі, Дістала з бруду, воно муркотіло, Співаючи дорогою пісні. Ось так у мене і з'явилось диво, Мій друг пухнастий, любе кошеня. Історія насправді ця правдива, А на дворі лив дощ, мов із відра... *** У співавторстві з прекрасною Вікторією Тодавчич https://www.surgebook.com/_victoria_todavchich_ За допомогою проекту https://www.surgebook.com/weird_owl/book/proekt-pishem-sovmestno
46
5
1979
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12007