Чому ми обманюємо себе？Для чого створюємо міфи？Для чого ми створюємо мрію, яку неможливо здійснити？Невже і справді люди вірять, що кохання це коли з одного погляду закохуєшся і закохуєш,коли зустрічаєш і знаєш що це навіки. Чому ми віримо, що буде все  легко, коли насправді все завжди дуже важко.
Я не знаю хто мені сказав, що моє кохання саме той кого покохала？ Чому саме його？ Навіщо саме зараз？ Я знаю лише одне, що коли закохуєшся то знаєш що це справжнє кохання. Ти впевнений, що заради кохання готовий померти або ж продати душу деяволу.
Ти готовий згоріти,  втонути, ти готовий віддати усе і навіть життя.
Але коли згодом розумієш, що кохання не взаємне і ти не маєш сил, щоб перестати кохати, або не хочеш втрачати це кохання. Ти починаєш переконувати себе, і усіх навколо, що ти вже забув, що кохав, що ти щасливий без тієї людини.
Так, ти починаєш брехати собі, друзям, знайомим, що серце яке вирвали з грудей ще б'ється, ти переконуєш усіх, що ти знов дихаєш як раніше, що ти живеш як раніше. І взагалі ти собі постійно кажеш, що ти сильний, а то була моментальна слабкість. Можливо і так. Але коли ти перестаєш кохати на мить, ти перетворюєшся на істоту, що не може називатися людиною.
Коли здається що ти переконав усіх, навіть себе, ти раптом відчуваєш, що знов вмієш спокійно спати. Ти відчуваєш лише до тієї пори, доки ти знов не зустрінеш  його . І тут знову...
Знову помираєш. Хоча здається, коли через десятки безсонних ночей, через сотні хвилин, після дня коли почав кохати, ти знов починаєш закохуватись. І кохати не іншого, а того кого забув,
любив і проклинав, того через кого згорав. Ставлення до кохання змінюється. Адже після скількох страждань ти не живеш з готовністю померти за цю людину, ти починаєш благати лише жити, лише не померти. Жити, щоб чути його голос, відчувати дихання. Ти боїшся старіти, аби життя не закінчилося, аби він не зникнув.
Здається божеволію... Здається знову горю. Здається серце, що мало танцювати від кохання, сьогодні навіки замовкло. Чому знову я тебе кохаю, чому ти знов тримаєш моє життя у себе в лодоні？
А хіба можна боятися
кохати？ А хіба можна боятися закохуватися？ Ні. Ти подарував мені мужність, ти викував своєю байдужістю мою силу. Я не боюся знову закохатися, я не боюся знову не спати і горіти. Я просто боюся ще раз збрехати собі, що я тебе більше не кохаю. Я так боюся перестати тебе кохати...
Я так боюся загубитися у почуттях до тебе. Сьогодні я готова відмовитися від усього, аби лише ти ще раз торкнувся до мене, аби ще раз почути твій сміх. Я готова відмовитися від тисячі коханців, від моря багатств, і від власної душі, аби лише не забути тебе. Я молю тебе не дай мені тебе забути, навіть, якщо кохання ніколи не підкорить тебе. Просто дозволь мені у темряві твоєї душі, у тиші твоїх думок, у спокої серця- споглядати на тебе. Я вірю, що сьогодні не даремно плачу, не даремно помираю, я сьогодні не даремно тебе так сильно кохаю.
                                  Твоя...Назавжди...