Після довгої осені, прийшла моя зима. Серце яке горіло, ледь іскриться. Сівши за один стіл   з людиною якій за довгі роки єдиній довірилась, я в своєму імбирному чаї відчула зраду. Мене знов отруїли...
Ти здавався таким прозоро чистим, не зіпсованим цими людьми. Ти трохи нагадував мене, я впізнала таку сором'язливість, я впізнала добро, я побачила в тобі душу, а ти...
Найголовніше я була готова падати з обриву довіряючи тобі своє серце. В перший вечір розмови, мої думки були такими туманними, холодними і темними як і той вечір.
Наступного ж дня твоє: "Добрий ранок", -було ж таке сонячне як і весь наступний день. В моїх очах горіло бажання відкритися тобі, моє серце почало довіряти. Я пам'ятаю який адреналін горів у крові коли ти вперше зателефонував. Я пам'ятаю непереможне бажання взяти тебе за руку і утекти, коли ми вперше таємно зустрілися.
Я пам'ятаю кожне твоє слово, я пам'ятаю кожний твій погляд, який кожну секунду відшукувало мою посмішку. Я пам'ятаю кожну твою сором'язливу посмішку. Я пам'ятаю, хоча це варто давно забути...
Як важко довіряти, коли зрадниками стають навіть ті, що так переконливо віддавали своє серце. Як важко приймати рішення, від яких залежить чи ти кохатимеш, чи зненавидиш. Як важко повірити, що щось було, коли така прірва між нами тепер, а в твоїх очах така байдужість. Знаєш, як мені тебе шкода...
Ти знаєш яке в мене бажання тебе врятувати. Тебе, як і багатьох закували кайдани залежності, ти як і всі інші вважаючи свою душу такою великою, розпродуєш їй за дешеве кохання, за такі дешеві почуття, такі дешеві як і сама твоя душа. Як можна довіряти тому, кого так сильно тримають за горло стосунки.
Після цієї зради я хочу тебе бачити щодня, як в покарання моєму розуму, який кричить, що і собі довіряти не варто. Я хочу щодня бачити тебе, щоб усвідомлювати, що прийшов час подорослішати, і перестати довіряти серцю, досить довіряти людям, світові, досить вірити людині яку щодня бачиш у дзеркалі.
Як швидко розбиваються мрії та сподівання. Зникають зрадливі думки, що закохавшись з першого погляду ти зможеш покинути усе, і тримаючись за руки, залишивши усе позаду, не маю нічого спереді, втекти.. Втекти, щоб забути все, відати серце щоб, жити під блакитним небом, і під вічним сонцем, не варто вірити у вічне літо. Де б ти не був, зима наздожене тебе. Пам'ятай кожна прекрасна мить -це сон, ти ж всеодно проснеся і знову повернуться зради, заздрість, ненависть, брехня...
Хоча, як би сильно ти б ненавидів переможи свої гріхи, здолай перешкоди до мрії, доведи усім навіть собі, що ти непереможний, що ти справді маєш серце, яке не розриваєш на кусочки заради  зрадників,що ти маєш життя яке цінуєш кожну мить, що ти маєш і сам є тим заради кого існує цей світ, заради кого живуть ,заради кого не зраджують мрії, а здійснюють її.
                                  Твоя...Назавжди...