Щасливий....
Минала зима, а вона так і не знаходила відповіді. Вона не вірила, що можна так кохати, як кохає вона. Весна не приносила відповіді. Ночі були темними, холодними, лиш солоні сльози як кубики льоду потрохи розставали на обличчі. Вуста мовчали, серце калатало зі швидкість поїзда, що так мчить від станції до станції. Істерики не проходили даремно, вона готувала себе до самого важкого, до самого вирішального вечора в їхній історії.
Природа квітла, навіть небеса вкривалися рожевою солодкою ватою. Хотілось злетіти і відкусити шматочок. Здавалось він і не помітив, що вони цілий день провели разом. Невже він не помітив ті закохані очі, які щомиті дивились на нього. Її серце горіло, уста ледь стримувалися від бажання його поцілувати.
Щасливий по-справжньому не той хто пізнав кохання, а хто навіть кохати не вміє. Щасливий той, хто вночі ніколи не плакав, тей у кого душа ніколи не кричала. Щасливий той, хто може звикнути до людини, до її душі, той хто просто милується вродою. Не щасливий лиш той, хто і сам не знає чому покохав. Чому манить і тягне до нього. Чому лиш чекаєш допоки він хоч подивитися на тебе, чекай заглянути у його глибокі, безмежні, величні очі. Ти шукаєш, чекаєш миті щоб доторкнутись.
Твоя...Назавжди...
Природа квітла, навіть небеса вкривалися рожевою солодкою ватою. Хотілось злетіти і відкусити шматочок. Здавалось він і не помітив, що вони цілий день провели разом. Невже він не помітив ті закохані очі, які щомиті дивились на нього. Її серце горіло, уста ледь стримувалися від бажання його поцілувати.
Щасливий по-справжньому не той хто пізнав кохання, а хто навіть кохати не вміє. Щасливий той, хто вночі ніколи не плакав, тей у кого душа ніколи не кричала. Щасливий той, хто може звикнути до людини, до її душі, той хто просто милується вродою. Не щасливий лиш той, хто і сам не знає чому покохав. Чому манить і тягне до нього. Чому лиш чекаєш допоки він хоч подивитися на тебе, чекай заглянути у його глибокі, безмежні, величні очі. Ти шукаєш, чекаєш миті щоб доторкнутись.
Твоя...Назавжди...
Коментарі