Ранок був занадто чудовий як на кінець жовтня. Її запитали чого ж тобі не вистачає ще. Вона впевнено відповіла - білого вина. Здивовано їй сказали : "ранок і так чудовий, для чого вино, і крім цього, не можна починати день з вина". Вона з легкою посмішкою сказала:" ранок і так чудовий,  але ти ж сам запитав чого не вистачає, і я готова цей ранок доповнити вином, і якщо не можна розпочинати день з вина,  то нехай цей ранок буде закінченням цього дня".
- І чим тобі допоможе вино ?
-Хах, а чому воно повинен допомагати, чому все повине робитися для добра?
-Тоді для чого вино?
-Воно нагадає дещо.
-Що саме?
-Кохання?
Після цих слів розум відключився, і більше не розмовляв з нею.Вона розмовляла лиш з серцем, хоча і не довіряла йому.
-Ти ж не пила з ним вино, то чому воно повине нагадати його.
-А я його і не хочу згадувати , я хочу пригадати лиш кохання до нього.
-Яке воно... кохання... твоє кохання?
-Хм... Воно моє вино. Моє біле п'янке вино.
-Чому біле, адже кохання зазвичай символізує червоний колір.
-Червоне - це пристрасть, а біле це чистота, захопленя, і проста щирість. Моє кохання , як те  вино, довго доспівало на виноградній лозі, наливалося чистотою, після того як чавили його ногами не втрачали свого досконало смаку. Його заховали у темні бочки, і подарували час. Воно могло здатися, але воно лиш міцніло , ставало вишуканішим. Коли часу не залишилося його розіляли у флакони, що привертати увагу своєю вишуканою маркою. Його поставили поряд з тисячі таких же як і воно, але ти обрав саме його,  захотів випити саме це. Ти приклав силу щоб відкоркувати,  ти обрав найкращий бокал, як жінка сукню обираю. І нарешті твої уста зустріли цей терпкий, прохолодний, солодкий смак. Ти вдихнув алкогольний аромат що приніс тисячі змішаних відчуттів. Ти проковтнув вино, але всеодно воно залишалося солодом на губах, терпкістю в роті. Ти встиг насолодитися і обгорткою і смаком, і нічого особливого, аж доки воно не вдарить у голову. Як кохання. Спочатку тобі лиш приємна розмова з людиною, тобі просто подобається як виглядає вона, як ставиться а потім...
-А що потім відбувається?
-А потім ти і сам не розумієш. Ти п'янієш від запаху його парфум, тебе тривожить його ім'я, настільки, що ти власне починаєш забувати. Тисячу вольт проходить через тебе коли він торкається, серце не б'ється, а ти не дихаєш, час зупиняється коли ловиш його палкий погляд. Я пам'ятаю кожну секунду коли він починає сміятися, і забуваю про кожну годину коли поруч з ним і сама посміхаюся.
-Кохання чарівне?
-З однієї сторони так, адже лиш воно дарує казку, воно змушу кохати ,воно змушує бути щасливим. А з іншої воно як і вино, приносить головну біль. Проходить час і з очей потрохи спадає пилина, ти помічаєш його паскудний характер. І саме більш лякає те, що навіть його бісики мені подобається. Його пекельний диявол доповнює в мені мого світлокрилого янгола.
-Кохання змушує приймати таким як є?
-Кохання змушує кохати, і йому не важливо хто ти, не важливо чи ти бажаєш отримувати і відаватися ,йому не можливо відмовити, воно бере в заручники розум і серце. Кохання не має годинника, тому і не знає потрібного часу для візиту,  воно приходить в любий закуток, в любий час, але лиш до обраних людини. Йому не скажеш що не готовий, чи не хочеш, коханню не поясниш ,що воно не взаємне. Воно стає болем, похміллям, стражданням.
-Кохання - це біль.
-Кохання - це особиста хвороба,  не можливо заразитися, і важко вилікувати, мало кому не  приносить біль.
-Кохання є злом?
-Кохання поза терезами зла і добра.
-А твоє кохання зло чи добро?
- Моє кохання віра і відчай, захоплення і зневага, любов і ненависть. Воно моє самопочуття, моя погода, моя пора року. Кохання - це я, адже воно моє...
                                 Твоя... Назавжди...