Ти
Anna Gera
Згадую той день, Коли твій погляд зустріла. З мільйона людей, Лиш тебе я кортіла. Я несамовито бажала, Дивитись на тебе вічно, Але все це на жаль, Закінчилося трагічно. Мені здавалося, Між нами щось було. Як сильно мені хотілося, Щоб між нами щось вибухнуло. Але ти змусив, мене кричати, Розбив мені серце на тисячі шматків. Змусив мене що ночі ридати, І нагадував про себе мільйони разів. Ти дав мені зрозуміти, Що я для тебе лиш гра. Навіщо тоді знущатись, Навіщо робити це дарма? Я бігла на кожен твій поклик, Забувши про все і про всіх, Я не готова про тебе забути, Але більше принесу тобі втіх. Я стану знову собою, І серце собі поверну. Я більше не піддамся спокусі, І свої почуття на підлогу жбурну. Ти більше ніколи не зможеш, Свої ноги об мене витирати, Я краще себе зламаю, Ніж дозволю тобі свою душу на шматки роздирати.
2020-04-11 12:23:50
5
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Anna Gera
@Позитивна Морквинка ( &Не Мілашка ;) Дякую😊
Відповісти
2020-04-11 13:22:37
2
Володимир Андрейків
Чудовий вірш
Відповісти
2020-05-13 11:33:15
Подобається
Anna Gera
@Володимир Андрейків Дякую☺
Відповісти
2020-05-14 18:31:57
Подобається
Інші вірші поета
Туманний світ це щось шалене... Моя любов постійний біль... Сонячне сяйво сковує рухи Тиша
Інші поети
박 윤두
@Dambi001
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
2368
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12407