Вірші
Тихий шепіт, що кличе униз
Тихий шепіт, що кличе униз,
Вона уже в пеклі й тягає розжарений хмиз.
Її покарали та забрали життя,
Вона тепер навіки спокутує своє буття.
У неї горять руки, що нагадують про нього,
У неї палають очі, що пам‘ятають постать про постать його.
Її прокляли через кохання,
Її знищило постійне шалене бажання.
Не можна любити сволоту,
Через неї лише прогрузнеш в болоту.
І вона це все заслужила,
Адже своє серце в його руки віддала.
Вона свою душу загубила,
Адже його на ноги підняла.
0
0
282
Сонячне сяйво сковує рухи
Сонячне сяйво сковує рухи,
Воно перехоплює подих і відбирає руки.
Шалений біль і крик про порятунок,
Дівчина плаче, отримавши дарунок.
Її розбите серце було у тому пакунку,
Що наче сонце палає і відбирає про нього думку.
Вона благає про поміч, але чує лиш тишу.
Вона більше не молиться, у неї забрали усю душу.
Сонячне сяйво спалює очі,
Воно наче ліхтар палає що ночі.
Дівчина не спить і стиха плаче,
Її серце болить і дихати стає важче.
Сонячне сяйво спалює серце,
Воно скам‘яніло і геть уже мертве.
Дівчина уже просто померла,
А у серцях інших залишилася лише біль шалена.
2
0
391
Покинутий острів...
Покинутий острів, і там лише вона,
Та, що, загубилася в просторі й забула власне ім‘я.
Самотні мушлі та самотня душа,
Усе нагадує втечу від реального життя.
Тихий шум вітру і тихе дівча.
Вона загрузла в болоті, адже доля її надто важка.
Дівчина уже хоче заснути й забути усе до кінця.
Але його голос зводить з розуму і повертає до життя.
Вона хоче кричати та зникнути на віка,
Але він тримає її та змушує страждати до кінця.
Він забере її з собою у своє життя,
Він зробить усе, аби її змусити благати й страждати до виття.
1
0
398
Маленький хлопчик «Х»,
Повільно йшов містом...
Маленький хлопчик «Х»,
Повільно йшов містом.
Він просто йшов кудись,
Ставши клятим егоїстом.
Його чекали вдома,
Дзвонили мільйон разів.
Проте причина була вагома,
Він втратив своїх батьків.
Хлопчина не міг усвідомити,
Він навіть сльози не зронив.
«Х» міг лиш себе в цьому винити,
Він думав: «Це я їх убив».
Якби я їм не збрехав,
Вони б залишилися вдома,
Я на них просто начхав,
І тіло скрутила судома.
Хлопчина просто йшов,
Не помічаючи нічого навколо.
У нього кипіла кров,
А серце жахливо кололо.
1
0
387
Дівчина привид живе на човні...
Дівчина привид живе на човні,
Вона бачить лиш море і ночі ясні.
Ця дівчинка зникла навіки вночі,
Але тіло її так і не знайшли.
Вона плаче щоночі,
Кричить до зірок.
Вона благає повернути очі,
Що були у неї замість дірок.
Дівчинка нічого не бачить,
І благає повернути їх назад.
Лиш так вона побачить,
Те світло що веде у дивний сад.
Вона вже хоче зникнути навіки,
І перетворитися на прах.
Їй хочеться прийняти ліки,
Та розчинитися у снах.
Її життя добряче пошматувало.
Вона заслужила на вічне небуття.
Жахливих знущань в її житті було чимало,
Вона заслужила на нове життя.
3
0
338
Не має вже сили кричати...
Не має вже сили кричати,
Хочеться лише болісно ридати.
Життя наче казка,
З поганим кінцем.
І це лише маска,
Яку ти одягаєш днем.
Ти хочеш бути сильним,
І посміхаєшся щодня,
Але не можеш бути щасливим,
Адже серце рветься на шмаття.
Хочу всміхнутися тобі шалено,
Та сльози рвуться все життя.
Здається ніби все прекрасно,
Та хочеться потрапити у небуття.
Моє життя це "просто казка",
Яка вбиває все живе.
Здається ніби я пов'яла,
І щастя більше не прийде.
1
0
377
Туманний світ це щось шалене...
Туманний світ це щось шалене,
Усе зникає в небуття.
Життя там наче навіжене,
Усе там перетворюється у сміття.
Там люди - хмари,
Сірі неначе ті химери.
Усі там згорблені та замкнені в собі.
Вони мовчать, минаючи усе навколо,
І стоїть шалено тиша.
Усі бредуть неначе по болоту,
І не чути навіть сердечного биття.
Вони неначе ті потвори,
Усі люди не живі.
Навколо лиш одні ворони,
Які полюють на хороші сни.
Адже це єдина їхня радість,
Ці сни - усе їхнє життя.
Вони чекають лише старість,
Щоб зникнути у небуття.
1
0
313
Моя любов постійний біль...
Моя любов постійний біль,
Від неї хочеться кричати.
Вона пече на рані наче сіль,
І хочеться лише сконати.
Все починалось як завжди,
Закоханість, ці квіти, поцілунки.
Цей біль залишиться зі мною назавжди,
І я спалю всі його дарунки.
Мені здавалось все це казкою,
Я вірила в його щирі почуття.
А обернулося для мене це поразкою,
І все пішло у небуття.
Моя любов для мене була всім,
І все закінчилось так і не почавшись.
Ти вже ніколи більше не будеш моїм,
І я плачу на віки здавшись.
3
0
326
Ти був для мене всім...
Скільки б часу не пройшло,
Я день цей буду пам'ятати.
Коли ти мої фото залив,
І я почала у плітках потопати.
Ти мене знищити хотів,
Тобі кортіло моє життя зруйнувати.
Ти залишив мене ні з чим,
І мені зосталося лише з середини згорати.
Я хотіла тебе любити,
А тепер хочу лише покарати.
Ти був для мене усім,
А тепер хочу тебе на шмаття розірвати.
Хочу аби ти кричав,
Хочу, щоб ти лиш себе міг картати.
За те що мене зруйнував,
І над попелом моїм хотів реготати.
3
0
446
Крик
Коли вже йти не має сил,
Я хочу просто закричати
Не можу думати і спати,
І все життя здається сном.
Не має сил навіть кричати,
І хочеться забути все.
Не можу в руки себе взяти,
А лиш сидіти і мовчати.
І жити вже не має сил,
А у душі шалений холод.
Не хочу більше йти вперед,
А зупинитись і ридати.
Здається все уже не тим,
І гірко можу лиш ридати.
Забутись в сні,
Й лиш від немічі кричати.
4
0
444
Що таке життя
Інколи життя неначе кара,
І зливається усе в одну шалену мить.
Тобі здається, ніби ти нездара,
І ехом в голові твоїй цей крик бринить.
Та це лише частина тої правди,
Що тобі змалку кожну мить товчуть,
І просто хочеться у космос закричати,
Адже це Ти, й тебе не так звуть.
Але втекти далеко ти не зможеш,
Адже ця кара йде з тобою в світ.
І утікати із часом ти уже не схочеш,
Вона настигне тебе і вибухне як динаміт.
Залишиться лиш біль й кривавий плач,
Так зникне все у забуття як попіл.
Загинеш ти і пролунає твій останній плач,
Адже усе так чи інакше потрапить під космічний обстріл.
3
0
445
Ти
Згадую той день,
Коли твій погляд зустріла.
З мільйона людей,
Лиш тебе я кортіла.
Я несамовито бажала,
Дивитись на тебе вічно,
Але все це на жаль,
Закінчилося трагічно.
Мені здавалося,
Між нами щось було.
Як сильно мені хотілося,
Щоб між нами щось вибухнуло.
Але ти змусив, мене кричати,
Розбив мені серце на тисячі шматків.
Змусив мене що ночі ридати,
І нагадував про себе мільйони разів.
Ти дав мені зрозуміти,
Що я для тебе лиш гра.
Навіщо тоді знущатись,
Навіщо робити це дарма?
Я бігла на кожен твій поклик,
Забувши про все і про всіх,
Я не готова про тебе забути,
Але більше принесу тобі втіх.
Я стану знову собою,
І серце собі поверну.
Я більше не піддамся спокусі,
І свої почуття на підлогу жбурну.
Ти більше ніколи не зможеш,
Свої ноги об мене витирати,
Я краще себе зламаю,
Ніж дозволю тобі свою душу на шматки роздирати.
5
4
457
Скільки часу пройшло...
Скільки часу пройшло?
Не можу пригадати.
Навколо все зів'яло,
А мені боляче і хочеться кричати.
Чому ж любов така несправедлива?
Напевно через тих людей,
Що звуться — погань паршива,
І від яких не відірвати очей.
Через них час не повернути,
І серце не зібрати з мільйона камінців.
Лиш можна у своїй болі утонути,
І приховати сліди від рубців.
Проте час такий настане,
Що біль на другий план відійде,
Знайдеться щось більш кохане,
Що серце твоє теплом огорне.
2
0
421
Галактика самотності
Не можу я забути день,
коли побачила тебе...
Не чула я більше пісень,
Лиш тихий шепіт і себе.
В секунді світ весь посвітлів,
і стало тихо, як у сні.
Немає більш ніяких слів,
Лиш ти і я, загублені у млі.
Знайшли ми шлях,
Який ховався у думках.
Захований у темних нетрях,
І неосяжних галактиках.
Та ми одні у своїх світах,
Тепер одна, і знову я одна,
Загублена в морях,
Де лиш одна безодня
2
0
604
Маленька пані «Х»,
Сиділа у кутку...
Маленька пані «Х»,
Сиділа у кутку
Їй не вистачало сил,
У неї не було сну.
Вона сиділа тихо,
Чекаючи когось.
Її спіткало лихо,
І зрадив близький друг
Маленька все мовчала,
Й дивилась на сім‘ю,
Що голосно кричала:
«Я тебе заб‘ю».
Їй було боляче стояти,
Усе жахливо нило і пекло.
Вона хотіла закричати,
Але більше сили не було.
Чому ж це трапилось зі мною?
Чому саме моя сім‘я?
У серці пані «Х» не було покою,
Лише сірник і навколо полум‘я.
3
0
316
Тиша
Тихо… тихо… за вікном,
Все здається лише сном.
Я в собі? Чи це примара?
Світ навколо – темна хмара.
Тихо… тихо… ні душі,
Все неначе в іржі.
Я кричу, а світ не чує,
Він над смертю все чатує.
Тихо… тихо… сміх вже зник,
Всюди чути дикий крик.
Це душа моя кричить,
І весь світ уже горить.
6
1
605
Що таке любов?
Любов, її не можна описати.
Вона приходить лиш у сні.
Вона все може подолати,
Коли усесвіт зборений, й чути лиш плачі.
Це відчуття, що лине з глибини,
І неповторне, як перлина в морі.
Це почуття, що може змусити померти,
Щоб врятувати душу і залишки твоєї волі.
Любить значить - помирати в душі,
Залежати від когось і кричати.
Любити - це приходити в ночі,
І сни всіх інших руйнувати.
А ненависть - це більше ніж любов.
Вона захоплює легені.
Ненависть змушує завмерти кров,
І всі здаються вмить скажені.
Навіщо відчувати це сповна?
Навіщо плакати й ридати?
Ці почуття - це сила нещівна,
Але усі готові за неї помирати.
5
0
696
