Її бліде обличчя, було стомленим. Холодні щоки і очі, які кліпали з довгими чорними повіками, як у ляльки...
Руки дівчини тремтіли вона відчувала, як її долоні потіють від страху, а серце переповнюється болем.
Еммі стежила за людьми, які ходили із жалем оплакували її батька. Він помер, більше вона ніколи не побачить, свого батька. Рідну душу, яка була єдиною для неї. Еммі сиділа в кутку кімнати, чорне плаття спадало її до колін,маленьке срібне намисто поблизкувало в неї на шиї. Вона міцно стискала в руках ціпок. За вікном пиріщив дощ...
Дівчина стримувала свої сльози, якби боляче не було вона не повинна плакати, при вельможими людьми, які знали Джорджа.
Чорні, як у воронів костюми, вешталися в іншій кімнаті, вирішуючи долю дівчини.
-Емма, -хтось   в кінці кімнаті заговорив.
-Ти хто?
Тінь, яку вона бачила вийшла назовні. Перед нею стояв хлопець, схоже він був родичем, але Еммі його не знала.
-Тобі чого?-спитала вона.
Парубок витягнув золотий годинник і потер його, у свій костюм.
-Не дуже теплий прийом. -Хотів тобі помогти. -Я Кларк.
-Ти нічим мені не поможеш!
Кларк стояв і зазирав в очі Еммі.
-Я знаю, -кивнув він.
А потім мовчки сів біля дівчини.
Вона подивилася у вікно, дощ не припиняв падати.
-Мені допомоги не треба, ти  не знаєш мого батька. Він був найкращим другом.
Еммі стримувала сльози, проте, одна сльозинка не витримала і покотилася по її щоці.
Хлопкць простягнув листа.
Вона поглянула на конверт, здивувавшись.
-Що це?
-Зрозумієш, якщо прочитаєш.
Дівчина взяла листа, тремтячими руками.
-Можливо, якесь послання, -відказав він байдужим голосом.
А потім взяв у руки намисто Еммі.
-Срібне перо, -прошепотів Кларк.
Вона відкинула його руку.
-Це не твоє, і слід тобі навчитися манер. Бачу ти їх не знаєш.
-Еге ж, можливо краще за тебе. -Бувай, якось зустрінемося.
Хлопець пішов. Еммі вдихнула повітря, переповнене його жахливим одиколоном.
-Якийсь халамидник, те ж мені з вищої касти...
Вона розлючено подивилася на людей в циліндрах, а потім поглянула на конверт.
Червона печатка з гербом, на якому зображений орел.
Еммі вирішила вийти на вулицю. Вона втекла в сад і сівши на ганок розгорнула листа.
"Дорога Еммі.
Цей лист присвячується тобі. Я повинен тобі був сказати пізніше, проте вийшло не зовсім так, як я волів. Доню, твоє нехай буде при твоїх руках. Ніколи не віддавай нікому, навіть коли ситуація безвихідна бережи! Я не можу все виписати на папері, але все часом відкриється. Будь обережною. І пам'ятай я завжди буду поруч. Твій батько Джонатан Орк.
Король західних островів. Пишаюся тобою.
P. S Скажи Кларку, щоб він тобі поміг.
            Твій батько"
Еммі злякалася, вона не очікувала таке отримати, її серце бентежено забилося. Вона наблизила до обличчя конверт, вдихнувши аромат, дівчина одразу відкинула подалі від себе, знову ці парфуми.
Еммі глянула на небо, воно було таким сірим, здавалося ось-ось упаде на землю.
-Еммі міс, ми вас шукали. -Всі вас шукають.
Дівчина обернулася на голос. Стояв чоловік, який вклонився і поглянув на неї стриманим поглядом.
-Так, я вже йду.
вона вклонилася і пішла за чоловіком.