Дорога сильно втомила дівчину.
Вони приїхала, будинок дядька був значно більший. Еммі здавалося, що це великий замок. Це місто володіло чимось чарівним.
-Я живу тут один, звичайно з кількома слугами.
Вона кивнула.
-А вам тут не лячно, серед багатьох кімнат?
-Буває, особливо коли один садівник постійно вночі, обрізає чагарник.
-Але для чого?
-Сам цього не знаю містер Сем дивний чоловік з ним краще не зв'язуватися.
-Ясно.
Вони попрямували до будинку обстеленого з усіх боків деревами.
Слуги чекали дівчину низько вклонившись.
-Еммі це твоя гувернантка, -він вказав на жінку, яка посміхалася щирими чорними очима.
Вона вклонилася.
-Я Мері, до ваших послуг міс.
Дівчина вклонилася їй.
-Ти мабуть голодна?
-Звичайно, -відказала вона дядьку.
Лукас широко відкрив рот, посміхаючись. Еммі здалося, що він занадто добре поводиться з нею.
Взяв сироту, живучи до того самотнім життям. 
-Ну ходімо, нас чекає вечеря.
Дівчина війшла всередину. На стінах висіли гобелени, підлога була покрита оксамитовим ковриком. Картини, якигось древніх королів і королев, свічки, які горіли. Здавалося їх було безліч. Звичайно, в такому просторому замку повинно палати  багато вогнів.
Ми зайшли у вітальню, велике вікно до підлоги, штори, окрасою яких слугували золотисто виткані узори. Вздовж простягався стіл,  на скатертині стояв срібний посуд. Акуратно роставлений сервіз, здавалося вона на прийомі в якогось короля, можливо так і було. Лукас вказав на крісло, щоб вона сіла, дівчина слухняно виконала його прохання. Еммі ніколи так смачно не їла, теплі булочки, щойно спечені, перемащені маслом, гаряче какао, пряникове печиво зі смаком імбиру, пудинг в якому чувся шоколад та свіжі ягоди.
Дівчина добре повечеряла, але вона таки надто стомилася і тепла перина їй остаточно була необхідна. Дядько покликав Мері. Губернантка відвела її в кімнату. Дівчині побачила спершу красиві двері. Стіни з наклеєними обоями, велике ліжко, по краях якого позолочена різьба з міцного дерева. Туалетний столик на, якому стояли всі необхідні речі та чарівна шкатулка з фарфору, білі коники зафарбовані, справжня робото художника.
-Мері тут дуже красиво!
-Так міс, лягайте, завтра я зайду раненько.
-А для чого? -спитала дівчина.
-Помогти вам вдягти сукню, причесатися.
Жінка подивилася на неї здивовано.
-Я сама зможу вдягтись, мене ніхто не вдягав, змалечку я сама все вміла робити. -Розумієте мама померла, а батько не хотів ніяких економок, він вважав, що почувався не в своїй тарільці, коли біля нього тинялися слуги.
Дівчина знову заглянула на жінку і заговорила:-Та я не проти бути вашим другом, заходьте, до мене з ранку, ви наче будете виконувати доручення дядька.
-Я згідна, -вона посміхнулася, обнявши її.
Коли всі полягали спати,  Еммі тривожно поглянула на стелю. "Де Кларк? "
***
Ранок. Сонце зазирнуло в кімнату, дівчина поспіхом встала з ліжка. Економки не було. На м'якому кріслі біля вікна лежала муслінова сукня. Еммі оглянула їх, притуливши до себе, вона відчула запах парфум, такий же запах, як у Кларка. Але чому?
Тільки це питання ховається від неї, як в тумані. Лукас, щось приховує. Вона одягнулася в сукню, акуратно зав'язала бант і вийшла з кімнати. Серед темного коридору, пробивалося світло, а намисто Еммі поблискувало на шиї.