Дівчина була, щасливою, але чи знала вона, що може заблукати в цьому темному лісі.
Коли вже справді сутеніло, Еммі ставало трохи не по собі, але біла тварина біля дівчини вселяла  в її серце своєрідний спокій.Проте, серце, наче спинилося, в той же момент їй здалося, що вона  безсила, або просто боягузка.
"Батько навряд чи пишався такою донькою, яка тікає подалі від небезпеки і якій байдуже до інших.
Справжня егоїстка", думала Еммі про себе.
Дерев все ставало більше, і чим далі вона йшла з конем, тим більше їй ставало неспокійно. Повітря було важким, різні запахи змішалися докупи.Вона торкнулася своєї сукні, стривожившись на мить , а потім несподівано для себе торкнулася  срібного крила, що непорушно стояло на її шиї.
Чарівна тварина зупинилася...
Еммі також застигла, прислухавшись, водночас до голосів лісу. А потім попереду себе побачила світло, крізь нечисленну кількість дерев чулися голоси людей. Кінь поглянув на Еммі, а потім рушив у напрямок світла. Дівчина не вимовивши, ні слова пішла за ним.
Все ближче вона відчувала тепло, бачила світло. І накінець Еммі зрозуміла, що знаходиться в таборі. Маленькі будиночки, вогнища, що весело долали пітьму, діти, деякі з дорослих.
Та коли Еммі ступила крок, всі відволіклися від роботи і допитливими очима дивилися на леді.
Одна жінка підійшла до дівчини і привітно запросила її погрітися біля вогнища.
-Не бійся, -відповіла вона, а потім додала, -Я Неді, і головна в цій місцевості.
Смаглява шкіра жінки, поблискувала на світлі, її чорне, як смола волосся було заплетене в косу. На її спині, була шуба тварини, дивний вигляд трохи лякав дівчину. Та все таки добрі темні очі в яких палахкотіла іскра,що не гасла, навіть у темряві.
-Ти мабуть голодна? -запитала турботливим голосом.
-Так.
-От, -Неді подала миску з стравою пеммікан.
Еммі все таки взяла,  у тарілці було сушене в'ялене м'ясо, подрібненні сушені ягоди та спеції.
Дівчина була надто голодна, тому поїла, відчуваючи ситість.
-Перепрошую Неді звідки ви так добре знаєте мою мову.
-Я знайома з твоїм народом, як бачиш моє плем'я та мій чоловік не знають мову, спілкуються переважно жестами, та я була знайома з твоїм батьком.
-Звідки...
-Розумієш ти дуже схожа на свого тата, а я торгувала різними спеціями, зацікавилася вашим народом. Зуміла вивчити мову, недарма мене назвали Неді...
-Я також тобі допоможу  бо знаю, що важко. -Ти маєш це намисто, воно є дуже важливим, ти наслідниця трону і повинна вести бій, бо хтось чекає поки ти помреш, або просто наражає тебе на небезпеку.
-Але чому? Чи є інший шлях?
Жінка заглянула у очі дівчини співчутливо, торкнулася її руки.
-Еммі це єдиний шанс. -Тобі слід відпочити, а завтра я все тобі розповім докладно, тим паче ти втомилася.