Вона вийшла на ранню прогулянку, Еммі потрібно було відволіктися від всіх думок, бодай на мить, але дівчина не в змозі була забути, про нього.
Вона йшла по саду, який здавався її таємничим, закритим від світу.
Ці дерева, кущі, квіти нагадували фантастичне місто. Повітря було таким чистим, свіжим, здалека чувся дзюркіт води, якась пташка тихенько співала, перелітаючи на кожну гілку дерева. Її синє пір'я поблискувало на блідому сонці.
Еммі задивилася на похмуре небо, вона не помітила, як стукнулась об, щось, чи когось.
Вона підбела свій зір, побачивши Кларка дівчина здивувалася, але в той же момент зраділа.
-Клар, як ти...
Еммі не встигла й договорити, як хлопець схопив її за руку, притуливши дівчину в своїх теплих обіймах. Еммі відчула його запах парфум,вона не розуміла, що твориться. Дівчина відкинула його від обіймів, одразу почервонівши.
-Я не розумію.
Кларк всівся на лавку. Він мовчав, трохи напружився, а потім тихо прошепотів.
-Я тебе шукав.
Його очі залишилися на ній, склянні, блакитного кольору вони ні на мить не тікали деінде.
-Я не розумію, я тебе шукала, ти...
-Звідки мій батько знав тебе?
Дівчина не могла заспокоїтися, що тут відбувалося?
-Спершу присядь.
Вона не дуже воліла, але все таки згодилася.
-Еммі твій батько був королем, він волів понад усе зберегти тебе, я принц, звичайно іншого королівства згодився допомогти йому. -Тебе шукають, щоб убити.
Голос затремтів. Кларк взяв її за плечі і подивився в темні очі, забруднені якимось страхом.
-Слухай тобі потрібно бути обережно, з цим типом, що зветься твоїм дядьком. -Він також пов'язаний з цим всім. -Слухай і ніколи не говори з Орком, якщо побачиш його, він тебе шукає.
-Я не знаю нічого, чому все так дивно і чому ти зник, не сказавши ні слова і появився ні звідки?
Дівчина запитально оглядало, його обличчя.
-Все з часом Еммі, все з часом...
Кларк почав повільно зникати і віддалятися все подалі від неї. Її руки затремітіли, Еммі хвилювалася ще дужче, вона подивилася на вікно, щось зелене заблистіло і зникло у темряві.
Похмурий ранок відкрив для її серця найпотаємніші таємниці.
-Чому така сумна?
Перед нею стоя, якийсь хлопець, його очі блистіли серед ранкової темряви. Схоже йому було більше двадцяти. Високий в зеленому, старому плащі, волосся спадало йому до плеча, в руках він тримав троянду. І злегка поглянув на юну леді.
-Все добре, -коротко відповіла вона.
-Бачу ні.
Його очі спинилася на ціпку, срібне перо, злегка блистіло в неї на шиї.
-Я Сем.
-Той дивак?
Хлопець засміявся.
-Господар дому завжди говорить про мене дурниці, аби відлякувати гостей.
-Бачу ви не в хороших з ним стосунках.
-Хто тобі сказав, -він злегка посміхнувся кутиком губ.
-Хочеш, щось покажу?
Вона кивнула, підійшовши до нього ближче. Дівчина помітила рубець на його обличчі, але не мала сміливості спитати, що сталося.
Це обличчя було таким знайомим їй здавалося, що він знає про неї все.