Еммі поселили в палаті, давши чистий одяг. Проста сукня на ній вишиті дивні узори, проте вони настільки прекрасні. Дівчина спинилася і поглянула на попереднє плаття. Вона, пригорнулася до тканини відчуваючи запах, того, що вже відбулося з нею. Еммі згадала дядька, Кларка, Сема, а ще Мері і ту дивну стару у бібліотеці. Вона відчувала, що потребує рідних їй серцю людей.
На вулиці було настільки темно, всі полягали спати. Неді вже давно пішла до свого житла. Тишина, тільки холодний вітер. Проте в палаті було темно та трохи затишні ще, чим назовні.
"Цікаво" подумала собі Еммі, "де той білосніжний кінь, що привів мене сюди. "А в тім дівчина дивлячись у непроглядну чорноту, задрімала, а точніше заснула. Та недовго вона спала солодким сном. Еммі почула кроки коло себе. А потім хтось торкнувся її волосся. Дівчина налякалася, але обережно вставши придивилася в темряві на постать. Спершу, вона тремтіла від страху, ледь не закричала. Міцна рука схопила її за рот.
Цей запах!!!
"Це Кларк? ".Голова нахилилася, вуста наблизилися до вуха і прошепотіли знайомим голосом.
-Це я Кларк, -сказавши він повільно відпустив свою руку.
Еммі здивовано глипнула на хлопця. Дівчина розлютившись сказала.
-Поводишся, як злодій, а то гірше, як убивця. -До сказу хочеш мене довести!
Його темні очі ховалися у пітьмі, тільки, щось схоже на зорі в очах спалахнуло .
-Пробач, але я тебе шукав тобі не слід розгулював дикими землями.
-Які дикі землі?
Він присів навколішки, мовчав довгий час, а пізніше вимовив.
-Ти просто не уявляєш, хто тебе шукає. -І нам треба тікати.
Еммі розгублено дивилася навколо. Тіні дерев торкалися житла.
-А як же це плем'я? Тим паче ти не уявляєш, я знайшла, золотисте перо.
Дівчина вийняла з кишені намисто.
Кларк зачудовано вивчав перо.
-І також конверт, я його не встигла відкрити через Сема, доречі, а де Сем ти ж буцімто з ним був.
-Ех для чого тобі того садівника, він має свої дива...
Еммі встала, заклавши руки і щось шукала очима.
-Що шукаєш?
-Мені потрібно світла, щоб прочитати лист.
Кларк кивнув і дмухнувши в руки, викликав вогонь. Язики полум'я весело бігали по його долоні, палату осяяло світло.
Дівчина з поспіхом відкрила листа, побоюючись, що Кларк спече свої руки.
-Все добре, вогонь мене слухається, -заспокоїв він Еммі. 
У конверті було:
"Дорога Еммі
Я щасливий, що ти знайшла наступну підказку. Ти на вірному шляху. Але будь обережною! Пильнуй!Йди далі тобі потрібно дійти  до Небесного міста.Як дійдеш туди , я з тобою зустрінуся. Наш народ готує військо, але без тебе ніхто не може воювати."
-Це безглуздя, яка війна? -в розпачі вимовила дівчина.
Хлопець вдихнув у полум'я і те зникло, ставши тільки димом, який понісся у повітрі.
-Як ти гадаєш ці листи мені батько прислав, але ж він не міг, це хтось інший, я правильно зрозуміло.
У погляді Кларка, щось змінилося, очі напружено вдивлялися в чорноту, дівчині якось було ніяково відчувати присутність хлопця, який дещо лякав її своїм мовчанням.
-Кларку ти мене чуєш!
-Ах, так, наче я знаю,-виправдався він.
-В такому разі , я не знаю , що мені робити, я стомилася бігати.
Тихіше,-зашипів Кларк.
-Чому?
-Нам треба тікати, якщо ми дочекаємося ранку Неді загрожуватиме небезпека.
-Але ж я таки не знатиму, що вона хотіла мені розповісти,- в розпачі вигукнула дівчина.-Вона знала мого батька, розумієш для мене це важливо, після його смерті все надто швидко змінилося, я не встигла навіть добряче поплакати, він мені був найдорожчою людиною в цьому світі...
Хлопець уважно слухав Еммі його думки здавалося були надто далеко від її слів, але серцем він розумів, що їй самотньо.
-Ми повинні йти, я розумію твої почуття, але ми не можемо ставити під загрозу ціле плем'я,-вимовив він.
Дівчина кивнула, притому в своєму розумі вона змішувала ту гіркоту, що відчувала, не витримавши Еммі заплакала.
Кларк вагаючись торкнувся її плеча, а потім пригорнув , дівчина такого не очікувала та її було приємно відчути підтримку з боку практично незнайомця, адже вона про нього майже нічого не знала...