А сонце втікає світити на іншому боці планети...
Наталья Кропивницкая
Вже сонце втікає світити На іншому боці планети. Що літу вдалося зростити — втрапляє в осінні тенета. А ранки тепер прохолодні, хоча ще доволі комфортно. Трапляється, примхи погодні історії пишуть курортні. Ще декілька днів та вже осінь, чекає в кутку парасолька. На зміну смачним абрикосам — терпкі мандаринові дольки. Майбутнього креслить ескізи, присісти спішить "на доріжку", спаковані вкотре валізи у літа, в рудих босоніжках. 26.08.2020
2020-09-04 08:01:20
4
3
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (3)
Есмеральда Еверфрі
Атмосферно вийшло, мені сподобалося))
Відповісти
2020-09-05 15:30:25
1
Наталья Кропивницкая
@Есмеральда Еверфрі Дякую) Затишної осені.
Відповісти
2020-09-05 16:38:07
1
Есмеральда Еверфрі
@Наталья Кропивницкая навзаєм😊
Відповісти
2020-09-05 16:38:25
Подобається
Інші вірші поета
Ранкова усмішка В минулий світ немає вороття Я сьогодні тебе не бачила І все ж трапляються дива
Інші поети
Твоя NATALI
@sunny_princess
Ruslan
@unhappy_anonym
BON BON
@bon_bon_c0xu
Схожі вірші
Всі
"Ми усе подолаємо разом..."
Nadine Tikhonovitch
«Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем, І я не боюся поразки, Я не боюсь, що помрем!» А я чула і вірила щиро, Немов би п'ять років було, Я була неймовірно щаслива І такою не стану вже знов. І знаєш, коли мені складно, Я твої згадаю слова — Вони затримають слабкість, Запевнять мене, що жива... «Ми разом усе подолаєм! Мила, ти чуєш мене?» Я чую і знову чекаю, Що небо тебе поверне... І ось майже два роки Шукаю тебе — не знайшла, І, до смерті роблячи кроки, Я твої згадаю слова... І до сліз сон мене вразить, Де знову почую тебе: «Ми усе подолаємо разом, Ми усе з тобою минем...»
52
3
1616
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
11289