Не треба бруд чужий сприймати
А знаєш, таки ти загрався,  І плани всі твої до біса. Скінчилась роль у грі. Завіса. Терпець, що так тремтів, зірвався. Чому мені бува нестерпно? Слова та дії неминучі, Існують рішення беззвучні, Немає сенсу у маневрах. А знаєш, краще все відразу Розкласти в ящики сумління, Зібрати в жменю все терпіння, Забути, що було до сказу. Не треба бруд чужий сприймати, Нехай залишиться істоті, Що носить той кошмар у роті, В надії другим передати. Нехай не мучить зла провина За власні мрії та бажання. Знайду для себе я зізнання, Бо жити далі ще повинна.    11.02.2019р. 
2019-02-21 11:35:28
6
0
Схожі вірші
Всі
У серці...
Я думками завжди з тобою, Ім'я твоє шепочу уві сні. Як добре, що тою любов'ю, Я буду зігріт навесні. Колись я кохався з журбою, Всі враження їй віддавав. Проте, нагороджений долею, У серці тебе я сховав. І швидко темрява зникла, Зростало в моїй душі світло. Так швидко надія розквітла, Прийшло в життя наше літо. Я марю тобою кожну годину, За тебе і щастя своє я віддам. Для мене ти світ, ти - родина, І буду любити наперекір літам.
107
16
10627
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12491