Троянда
Наян Коваль
Вранішнє небо. Зоря остання зникла. Сонце тільки проміння пустило, і природу швидко від сну пробудило. Уночі троянда, туманом оповита, на ранок пелюстки у роси вмочила. Серед інших квіток її бутон незрівнянний. Кров нагадує молоду і незнану. Королева, одягшися в шипи колючі, наносить рани людям болючі. Самотньо стоїть в саду одиноко, Нікому не треба красуня жорстока. Жадаючи змін, одне пропустив. Зосталась одненька красуня, мов тин.
2020-08-18 18:36:28
6
6
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (6)
Наян Коваль
яка конкретика😂
Відповісти
2020-08-18 19:05:02
Подобається
Наян Коваль
а може і цікаво. Ви ж нічого не розповідаєте)
Відповісти
2020-08-18 19:07:20
Подобається
Наян Коваль
@Boanerge я подумаю)))
Відповісти
2020-08-18 19:10:45
Подобається
Інші вірші поета
SANTA MUERTE Відпустіть чорти із пекла... Я - Джокер Глибока ніч
Інші поети
Olena Кim
@lenhcikm
Mira
@mira_sama
Схожі вірші
Всі
Впізнай себе...
Вікторія Тодавчич
Впізнай себе в моїх словах , Що виливаються в пісні. Ти знову є в моїх віршах . Я їх присвячую тобі. Всі погляди твої ласкаві, Я все змалюю у віршах. Тихенько ,щоб вони не знали До тебе я прийду у снах. Коли у дзеркало поглянеш А там побачиш лиш мене. Знов вірші всі мої згадаеш, І знов впізнаеш там себе. І в день Святого Валентина, Ми стали друзями с тобою. Нехай зупинится хвилина, Я розлучилася з журбою....
43
7
2288
Дитинство
Ruslana
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
71
7
12371