Я боюсь не встигну...
Я боюсь не встигну, моя нене. Я боюсь не встигну у путі. Роздеруть тебе раніше, моя леле, аніж я встигну до тебе прийти. Я боюсь не встигну, моя рідна, боюсь заблукати я у дні. Я боюсь не встигнути до тебе, й боюсь побачить бал тих злих катів. Хай мені очі повиколюють і тіло навпіл розітнуть. Хай мене пси шматують заживо, якщо я вчасно не прийду. Хоч молодий та вже втомився я. Втомився дивитися я на теє зло, яке малим ти приголубила, а воно тебе кидає у багно. Та нічого, моя нене. Час іде. І коли настане ніч, я прийду, люба моя леле, і загострю об них свій спис. 2020р.
2020-07-23 20:10:38
8
4
Коментарі
Упорядкувати
  • За популярністю
  • Спочатку нові
  • По порядку
Показати всі коментарі (4)
Наян Коваль
@Kruhitka Dobro про мій страх. Про те, що боюсь не встигнути врятувати Україну - свою неню.
Відповісти
2020-07-24 03:07:11
1
Kruhitka Dobro
@Наян Коваль Зараз перечитаю, і спробую зрозуміти😁
Відповісти
2020-07-24 07:53:51
Подобається
Kruhitka Dobro
@Наян Коваль Оооо, а тепере зрозумів👍. Чудовий вірш, але для мого розуміння дуже важкий.
Відповісти
2020-07-24 07:56:38
Подобається
Схожі вірші
Всі
Разве сложно сказать...
Много думать слов не хватит Лишь о ком то , кто не рядом Быть со всеми лишь открыткой , Согревая теплым взглядом Каждый день встречая солнце Словно первый луч спасенья Думаешь о всех моментах , Что всплывают вместе светом ... Или множество вопросов На каких нет не единого ответа , К тем , кто был однажды нужен, Став одним твоим мгновеньем Почему ж сейчас нам сложно .. Сказать искренне о чувствах , Как страдать мы все умеем ,, А признать ,что правда любим ? Может быть просто забыли .... Или стали явью сцен сомнений ? Разве сложно хоть глазами Сказать больше ,чем таить в себе ли... Надо больше лишь бояться , Не успеть сказать о главном ... На взаимность зря стараться Ждать когда уйдет шанс бремям ...
52
14
2786
Дитинство
Минає час, минуло й літо, І тільки сум залишився в мені. Не повернутись вже в дитинство, У радості наповнені, чудові дні. Я пам'ятаю, як не переймалась Та навіть не гадала, що таке життя. Просто ляльками забавлялась, І не боялась небуття. Любити весь цей світ хотіла і літати, Та й так щоб суму і не знати. І насолоджувалась всім, що мала. Мене душа моя не переймала. Лиш мріями своїми я блукала, Чарівна музика кругом лунала. І сонечко світило лиш мені, Навіть коли були похмурі дні. І впало сонце за крайнебо, Настала темрява в душі моїй. І лиш зірки - останній вогник, Світили в океані мрій. Тепер блука душа моя лісами, Де вихід заблокований дивами, Які вбивають лиш мене. Я більш не хочу бачити сумне. Як птах над лабіринтом, Що заплутав шлях, літати. И крилами над горизонтом, Що розкинувсь на віки, махати. Та не боятись небуття, Того що новий день чекає. Лиш знову насолоджуватися життям, Яке дитинство моє знає.
70
4
10920